Символи міст наших: правда і міфи про білобоку

Хто не знає сороку? Ця пташка з родини воронових споконвіку (а саме — з антропогену) в Україні живе всюди, крім хіба що високогір’я Карпат і Кримських гір. Її голос нагадує то різкі клацання й постукування, то хрипкий крик, до якого в лісі дослухається все живе. Бо саме вона там першою виявляє наближення людини чи хижого звіра, сповіщаючи про це гучним стрекотінням.
Тому й порівнюють сороку з балакучою жінкою, кажучи про таку: мовляв, «сорока на хвості принесла». Ця птаха уникає густих лісів і гір, але охоче оселяється в садах і парках, нерідко — біля людських жител, ховаючи гніздо в густому вітті, найчастіше — верби або черемхи. Її відоме прізвисько «білобока» є даниною зовнішній ознаці — помітній білій плямі в забарвленні.
Сороча вірність — звучить несподівано, але в пару ці птахи поєднуються не на один сезон, а на постійно. Якщо вірити інтернет-джерелам, то паруються сороки вже на першому році життя, тоді як будувати гніздо і вирощувати пташенят починають через два роки. А ставши батьками, за будь-яку ціну намагаються захистити своїх пташенят (зазвичай 5–7) від загрози з боку інших сорок. Адже заради своїх дитинчат батьки-сороки можуть знищувати кладки інших птахів, аж до викрадення маленьких курчат і каченят. Попри таку не ідеальну «характеристику», в Китаї цей птах символізує щастя і радість. А міг би претендувати й на символ розуму, бо сороки належать до найрозумніших птахів. Кажуть, вони здатні впізнавати себе в люстерку, а також можуть рахувати — щоправда, лише до чотирьох, і то за умови зовнішньої подібності предметів. Чим більше ці предмети відрізнятимуться один від одного, тим важче дається сороці така «арифметика».
Натомість чутки про «небайдужість» сороки до усього блискучого, яке вона охоче «конфіскує» у власників, — виявляється, не більше як міф. Принаймні орнітологи вважають, що насправді сороки не люблять і не «колекціонують» блискучі предмети. Ба більше, дослідження довели, що відсутні в дикій природі блискучі предмети відлякують цих птахів і сприймаються ними як потенційно небезпечні. Хоча поцупити таку знахідку сорока таки здатна — просто з цікавості. Саме цікавість, обережність і розум — найперші риси сороки, наголошують на Фб-сторінці Черемського природного заповідника. Вочевидь, за такі риси характеру в давнину могли назвати Сорокою і когось із людей. Зараз таке прізвище досить-таки поширене на наших теренах. Очевидно, воно належить до давнього типу українських, утворених від назв пернатих, пояснюють науковці. Оскільки в наших пращурів як зовнішні, так і внутрішні людські якості могли асоціюватися з певними птахами чи звірами, то перші Сороки завдячують таким прізвищем індивідуальному прізвиську пращура. Прозвати Сорокою могли, наприклад, схильну до балакучості людину, яка говорила дуже швидко, голосно або багато («тріщить, мов сорока»). Або й таку, яка першою приносила в своє коло новини (чи й плітки). Або ж проявляла інтерес і збирала якісь яскраві чи блискучі речі.
Є в Україні й населений пункт із такою назвою — село Сорока у складі Іллінецької міської громади на Вінниччині. З огляду на цікавинку — скіфський курган 4–3 ст. до н.е., що височіє за 1,5 км на захід від села, люди на цих теренах мешкали споконвіку. Хоча станом на 2018-й, за даними Вікіпедії, тут нараховувалося лише близько 600 мешканців. Попри це, село може похвалитися оригінальним гербом, створеним колективом авторів і затвердженим тоді ж, 2018-го. На гербі села Сорока в лазуровому щиті — «срібна споруда із рваного каменю з трьома арками та трьома чорними вікнами, облямованими мурованим червоним»; у кожному отворі під арками — по срібному мішку із золотою пшеницею, а під середнім мішком — золоте паровозне колесо. Як пояснюють краєзнавці, мурована споруда — це стилізований елеватор, а мішки з пшеницею та паровозне колесо — символи хліборобства і залізничної станції, які свого часу дали поштовх розвитку села. Є на гербі й срібна сорока із чорними крилами та шиєю, яка наче присіла відпочити й пострекотіти на середній арці. Така сама — й на прапорі села. Що саме спонукало мешканців у давнину обрати таку назву — перший балакучий односелець чи птахи, про улюблене місце яких подорожні казали: «Там, де сороки» — можна тільки здогадуватися.
Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА.