Понад тридцять років він незмінно служить у провідному театрі України, залишаючись серед улюбленців столичної театральної публіки. Його голос, його харизму, його енергетику, його самоіронію неможливо не запам’ятати. Володіючи широкою акторською палітрою — від яскравого комедійного таланту до глибокого внутрішнього драматизму, — митець уміло балансує на межі тонкої комедії та справжньої життєвої драми. Він роками вибудовував репутацію майстра комедійного та драматичного гротеску. А його персонажі незмінно викликають у глядачів чи то щирий сміх, чи то глибоке замислення.
Позаду — десятки успішних, яскравих ролей у театрі та кіно. Попереду — мрії про ще не зіграні. Про це, а також про його найголовнішу мрію, про життя, творчість, викладацьку діяльність у часі війни говоримо на порадницькій гостині з народним артистом України, актором театру, кіно та дубляжу, провідним актором Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, доцентом кафедри акторського мистецтва та режисури драми Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого Володимиром НІКОЛАЄНКОМ.
ПРО ЗАХИСТ УКРАЇНИ
Хочу сказати, був приємно вражений, як народ наш згуртувався, коли велика війна почалася, як молодь піднялася…
Наш молодший син давно казав, ще навчаючись на логіста у торговельно-економічному університеті, що треба йти до війська, треба рятувати, допомагати. Раніше ж він Київський військовий ліцей імені Івана Богуна закінчив, то з хлопцями своїми постійно листувалися, радилися. І от тільки-но склав свій останній іспит в університеті у 2023 році, буквально наступного дня зібрав речі — все в нього було, як то кажуть, на мазі, — і поїхав до війська…
Як син Богдан ішов на війну, то я сказав йому, що коли треба буде, поруч із тобою стоятиму. Ми всі були готові захищати. Коли росіяни під Київ прийшли, ми чим могли допомагали, до Тероборони приєднувалися. Якось так всі закумулювалися тоді. А оті черги біля військкоматів… Там насправді стояв цвіт нації. Це ті люди, на яких тримається державність, тримається народ, тримається нація. І вони пішли захищати державу, захищати своє.
Але що хочу вже тепер сказати: все ж таки кожен повинен бути на своєму місці. Бути там, де може більше користі принести в такий тяжкий час для країни.
ПРО ВЛАСНУ МОБІЛІЗАЦІЙНУ ІСТОРІЮ
А моя, так би мовити, мобілізаційна історія із двох частин складалася. Після проходження ВЛК отримав висновок, що маю підтвердити свої діагнози у наукових інститутах, але якось закрутився по роботі і не зробив цього. На той час не лише грав у театрі, а й викладав у двох університетах. Повістку мені вручили, щоправда, з відстрочкою на три дні, аби з рідними міг нормально попрощатися. А потім відправили під Чернігів. Приїхали по нас військові з котроїсь частини, вишикували всіх новоприбулих. «Скільки вам років?», — мене, як і всіх, питають. «54», — відповідаю. Не взяли, як і ще кількох чоловіків, котрим було за 50. Відправили нас назад до Києва. У ТЦК мені знову вручили повістку, мовляв, не взяли вас у цю частину, то в іншу візьмуть. Нікуди не взяли. Здоров’я не те. Але я не збирався ухилятися від служби у війську. Тим паче, що син уже був там.
ПРО ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Це таке, знаєте, з’єднання душ людей, які прийшли до театру, аби отримати певний катарсис. Свідомо йдуть по це на ту чи іншу театральну подію. Усі в одному залі, переповненому, під загрозою повітряних тривог, в унісон із акторами на сцені. І в такому спільному мистецькому колиханні народжується позитив, народжується спокій, радість, на якийсь час відходить на другий план страшна реальність війни. Так, вважаю, це теж лікувальний процес. Адже нерви лікуються, приходять до певної рівноваги тільки в позитивному середовищі. А театр має в тому свою перевагу, дає певний сенс. Інакше ж для кого, для чого те все?! Тоді воно несправжнє буде. Зрештою, людей же силоміць до театру не приведеш. А що бачимо ми всі ці роки великої війни? Повні зали.
ПРО ВИСТАВИ У ЧАСІ ВІЙНИ
Кожен митець, кожен режисер ото що в нього болить, про те і ставить. Ось у березні в нас була прем’єра вистави «Троянство» за п’єсою Максима Курочкіна. Режисер Давид Петросян вирішив, значить, такий формат узяти і в такому варіанті вибудовувати її, до такого пошуку нової мови про війну та міфи вдатися. Анатолій Хостікоєв, наприклад, узяв трагедію Шекспіра «Король Лір» і «закрутив» її по-своєму, як він це бачить. У своїй авторській інтерпретації, у постановці вистави «King Лір! Версія» Анатолій Георгійович об’єднав класичний сюжет із українськими сучасними реаліями.
А був би я на місці режисера, то, скажімо, поставив «Ноїв ковчег» за відомою біблійною історією. Слухайте, ну, це ж просто таки грандіозна річ! Коли в такому хаосі живемо, в напрузі, під загрозою знищення, зокрема й атомною зброєю. Хіба це не нагадує той Всесвітній потоп, що Бог вирішив зчинити на землі, аби очистити її від людського зла?! Щоправда, Він наказав урятувати родину Ноя та кожної тварини по парі. А нам тут рятуватися треба всім. Треба шукати цієї єдності, правди, любові, добра. Шукати можливостей, як вижити, як змайструвати собі оцей плотик для порятунку. Потужна історія, масштабне видовище було б…
ПРО БАЖАНІ РОЛІ
Мені близькі по духу іспанський драматург Кальдерон, французький Мольєр. Дуже стрімкі, дуже рушійні, емоційні ці персонажі.
Колись робили з режисером Андрієм Приходьком спектакль «Життя — це сон» за Кальдероном. У мене там була роль короля Басиліо, батька. Взагалі, хочу сказати, що тому, хто зіграв за Кальдероном, вже нічого не страшно. А це — морально-філософська драма, роль моя — трагічна. І впорався з нею, вважаю, досить пристойно. П’єса у віршах. Об’ємна. Монологи — на дві-три сторінки віршованої форми. І треба тримати події, тримати напругу. Тут важливо, як спрацьовуєш із режисером, як знаходиш дію, про що хочеш сказати, як тобі воно болить. «Життя — це сон» — потужний матеріал Кальдерона, де він порушує фундаментальні питання про свободу волі, долю людини, ілюзорність земного існування, перемоги над власними пристрастями.
ПРО СВОЇХ СТУДЕНТІВ
От я своїм відразу сказав: «У нашій професії це дуже важливо: хто має вуха — той чує, хто має очі — той бачить». Звісно, ми їм розповідаємо закони акторської майстерності. Але я ж не можу, як ото шматок хліба, щось узяти й передати, віддати їм. Тут викладач є провідником для своїх студентів. Ми їх узяли з іншого світу у світ мистецтва. Вони повинні відчути це і наполегливо працювати над творенням себе. Своїми думками, переживаннями, відсіюючи зайве, непотрібне, обираючи золоту середину. Акторська професія, знаєте, складається з постійних зауважень. І це ж не те, кажу їм, що хочемо вас принизити, а розкриваємо вас як особистостей. Хто сприймає ці зауваження належним чином — рухається вперед. До свого майбутнього успіху.
Хтось розкривається швидко, а комусь більше часу на те потрібно. Бувало, на першому, на другому курсах б’єшся-б’єшся, а нічого й не прокльовується. Ну все, думаєш, студент профнепридатний. І раптом на третьому курсі бац — і щось відбувається, якась така магія. За ними дуже цікаво спостерігати. Приходять до нас ще дітьми, фактично, звикали до нас, ми до них, налаштовували їх на відповідний лад, на серйозну роботу, хвалили, сварили. А вже коли другий курс закінчували, стали такими цікавими, підросли, змужніли — творчо маю на увазі найперше. І ти думаєш: «О, тепер їх можна відпустити. На часі їм закочувати рукави і вже самостійно включатися в творчий процес».
ПРО НАЙГОЛОВНІШУ МРІЮ
Дуже хочу, щоб усі наші воїни, всі наші хлопці й дівчата повернулися додому, до своїх родин. Аби їхня нервова система сприйняла цей світ. Щоб Україна змінилася. Щоб ми були єдині. Щоб розмовляли мовою однією — українською. Щоб корупцію здолали. Щоб ворога російського назавжди позбулися. Хочеться свободи для кожного з нас, свободи для української нації, яка щодень показує, доводить свою незламність перед усім світом. От і за це треба сьогодні нам битися. Тому що немає нічого справжнішого і дорожчого від свободи.
Повну версію порадницької гостини
З ВОЛОДИМИРОМ НІКОЛАЄНКОМ
можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця»
від 6 серпня 2026 року.
Автор та керівник проєкту ТЕТЯНА ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця»,
заслужений журналіст України.
