Цій жінці можна по-доброму позаздрити: її красі, таланту, успіху, працездатності, щедрості, з якою усім тим ділилася упродовж кількох десятиліть i продовжує ділитися з людьми. Чи то як автор та ведуча популярних теле-, радіопрограм, ведуча численних святкових концертів, творчих вечорів на найпрестижніших сценах України, конкурсів, фестивалів. Чи то як педагог, навчаючи своїх студентів не лише обраній ними професії, а й професії бути людьми. Чи то як дружина, мама, бабуся, котру не просто люблять, як рідну людину, а шанують, нею захоплюються як творчою, яскравою особистістю.
Вона була кумиром багатьох українських жінок, улюбленою телеведучою дітей, які надсилали зворушливі листи. Їй кидали під ноги квіти, коли виходила на сцену, а її популярності могли позаздрити навіть знані актори, артисти. Й сьогоднішнє її життя не має творчих зупинок, й сьогодні Тамара Стратієнко, народна артистка України, професор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, затребувана і бажана в культурному житті країни.
ПРО СКАРБИ
Як немає великої річки, що не починалася б із маленького струмочка, так і немає людини, котра б на своєму життєвому шляху не назбирувала якихось скарбів. А пройшовши колами життя, не озирнулася б на зроблене, на те, що має і що, можливо, лишиться людям. Думаю, що й після мене щось лишиться. Бо, скажімо, маю велику насолоду вже багато років викладати у Національному педуніверситеті імені М.П.Драгоманова. Це отой маленький острівець великої духовності, який ще зберігся у нас.
Дуже важливо саме для людей таких професій адаптуватися у суспільстві, бути висококультурними. А ще вчу своїх студентів бути милосердними. І ніколи не пропускаю нагоди розповісти про якусь побачену зворушливу картинку з життя, від якої серце починає битися швидше і сльози на очі навертаються. І коли говорю на цю тему, бачу, як починають тремтіти губи, зволожуються дитячі очі. Прекрасно, що є отой душевний відгук, значить, ми з ними на одній хвилі.
ПРО МОЛОДЬ
У 1940–50-ті роки було дуже модно, аби наші славнозвісні літератори виступали до початку вистави, кінофільму перед величезною кількістю людей різного віку, що збиралася в залі. Це були такі 15–20-хвилинні розмови на життєві теми. Якось виходить Корній Іванович Чуковський, виймає з кишені папірець і читає: «Нынешняя молодежь ужасная. Она груба, невоспитанна, она не уважает старших, она малокультурна». Люди в залі починають нервувати, вигукувати якісь заперечення, і в цей момент Чуковський продовжує: «Оце так писав давньогрецький філософ, мудрець». Тобто в усі часи дорослі хотіли, щоб діти були такими, як вони, і вважали, що ті не дотягують до їхнього рівня. Все повертається, як бачите. Молодь наша прекрасна, я це відчуваю і бачу.
Гадаю, нам треба у них учитися відчувати дух часу. А ще вчуся у своїх дітей терплячості. Здавалося б, то надбання дорослої, мудрої людини, але і діти вже вміють це робити. Я вчуся у них берегти своє здоров’я. Ми ж, дорослі, як привчені? Розкидаємо емоції, спалюємо себе, і вже буквально за півдня нас ні на що не вистачає. Вчуся йти в ногу з модою, бути завжди на рівні — у молодих це так швидко і вправно виходить. А ще вчуся у них сміливості, впевненості. В хорошому розумінні цього слова. А по-іншому їм і не можна тепер. Бо коли робити перші самостійні кроки з пересторогою, озираючись назад, то, напевне, мало що вийде, затопчуть.
ПРО ОТОЧЕННЯ
З роками вже починаєш розуміти, що насправді найбільше щастя — коли тебе оточують хороші люди. І немає вищого багатства, ніж їхнє добре ставлення до тебе, їхня любов, повага, взаєморозуміння. Та найголовніше і найвище — твоя потреба в таких людях. І з цим мені справді поталанило. Завжди, виходячи з дому, молюся, і найголовніше, з чим звертаюся до Бога: «Господи, пошли мені людей, угодних Тобі!» Посилає. От і вас Господь послав мені.
Листопад, 2010 рік.
Автор та ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.