Вона прийшла в кіно ще маленькою дівчинкою, та вже з першого кадру, з першого фільму завоювала любов і прихильність шанувальників, зокрема режисерських робіт Оксани Байрак. «Справжня перлина», «неймовірно талановита дитина», «серйозна артистка» — такими компліментами обдаровували її і в мистецькому світі. Лише за перші чотири роки своєї дитячої кінокар’єри вона знялася у головних ролях у п’яти фільмах, останній з яких — «Аврора, або що снилося сплячій красуні», котрий номінувався від України на премію «Оскар» у номінації «найкращий фільм на іноземній мові». І звісно ж, вражаюча гра маленької акторки з пронизливими очима, що додала цій картині про чорнобильську біду і трагізму, і водночас світла, також стала визначальною для успіху «Аврори».
Кажуть, коли на небі запалюється зірочка, значить, це для когось потрібно. Коли у мистецтві з’являється така зірочка, як ця моя гостя, значить, і це потрібно — аби мистецтво жило, розвивалося, робило нас і наше життя кращими, духовнішими.
Знайомтеся, молода українська вже кіноактриса і ще — студентка столичного театрального університету Настя Зюркалова — про себе, про українське кіно, про нашу молодь і наше майбутнє.
ПРО МЕТУ
Мене бентежить те, що зараз так багато жорстокості, насилля — і з екранів також. Вмикаєш новини — вони про це, дивишся фільм — він жорстокий. А хочеться добра, людяності. Гадаю, одна з моїх цілей — зніматися саме в кіно доброму, гарному, світлому, яке давало б якусь надію, а не було б просто розвагою на дві години. Саме в цьому, вважаю, призначення не лише кіно, а й мистецтва загалом — піднімати культурний рівень людей. Тому хочу займатися саме мистецтвом, справжнім, а не просто маспродуктом.
ПРО РОЛЬ АВРОРИ
Мої рідні, особливо бабуся, котра сильно хвилювалася за мене, казали, аби не дуже вживалася в цю роль, бо вона складна, може спричинити емоційний стрес. Та хіба й справді можна грати відсторонено, абсолютно відділити від себе цю людину!? Принаймні я не змогла.
Це історія про дівчинку, яка була смертельно хвора, однак щосили прагнула здійснення своєї мрії. І так була тим захоплена, що не звертала уваги на свій біль, страждання. Я подумала про те, що є багато людей, які скаржаться, що життя не вдалося, все у ньому не так, хоча насправді мають всі шанси, можливості його виправити. Тоді я зрозуміла, що треба тішитися, бути щасливим тим, що вже маєш. Нам же насправді багато чого дано. Найголовніше, як цим зможемо розпорядитися, скористатися.
ПРО АМПЛУА
Мені здається, що амплуа обмежує актора, адже завжди хочеться спробувати щось нове. Амплуа ж затискає у свої рамки, чітко визначає акторську дорогу. Мені хотілося б бути різнобічною, випробувати незвичні речі. Ось зараз в університеті мене бачать, мабуть, здебільшого як характерну актрису, котра грає не ліричних героїнь, милих, закоханих, а більш цікаві, складні ролі, можливо, і комічні. Уся моя робота до цього — драми, особливо «Аврора». Можливо, це й наклало певний відбиток, тому що звикла до таких ролей, і коли добираю матеріал під час навчання в університеті, мимоволі шукаю щось сумне, важке. А мені навпаки — дають ролі легкі, відкриті, комічні.
Коли вперше прочитала «Ідіот» Достоєвського, захопилася Аглаєю, і дуже захотілося зіграти її в театрі, хоча до неї мені ще треба дорости. Загалом мрію про класичні театральні ролі. На жаль, в театрі з’явилися не дуже гарні тенденції, коли мистецтво аж занадто опускається до буденності. Усі ці сучасні п’єси з ненормативною лексикою для мене абсолютно не прийнятні.
Вересень, 2012 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.