Коли народжуються дітки, коли приходить весна, коли лунає українська пісня, це — і про майбутнє, це — і про життя. А її музика, її пісня й насправді — світла, добра, життєствердна. Та й сама вона — як сонечко. І — Мама. Мама трьох діточок, народжених в Україні, у шлюбі з Олексієм Бондарем, котрий є і концертним директором артистки. Наймолодша їхня донечка з’явилася на світ уже після початку великої війни. Кажуть, дівчатка народжуються до миру. І її мама вірить, що все буде добре в нашій Україні, і буде Перемога, і буде мир. Про те — і в її піснях, уже навіть назви яких мотивують і надихають: «Вистоїмо», «Життя триває», «Ти моя Азовсталь», «Вихід є!», «Дорога додому», «Дихати», «Розквітай», «Я і ти»…
Свою творчість українська співачка, композиторка й авторка пісень, музична продюсерка, акторка Світлана ТАРАБАРОВА, котру днями запросила на порадницьку гостину, щиро дарує українцям, зокрема й нашим захисникам. А перший концерт для українських військових відбувся 8 березня 2014 року, коли ті захищали кордон із уже захопленим Кримом, за кілька днів до псевдореферендуму на півострові.
ПРО ПЕРШИЙ ВИСТУП ПЕРЕД ВІЙСЬКОВИМИ
Здається, то було наче в минулому житті. Ще тільки через місяць офіційно розпочнеться АТО. Кордон із вже захопленим Кримом тримається на плечах цих хлопців. Прикордонники та десантники із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Завдяки їм «зелені чоловічки» тоді не змогли потрапити в мій Херсон.
Зовсім «зелена» я, тремтіння в голосі, але щирі усмішки й вогонь в очах повертають мене на землю, і я роблю для них те, що вмію найкраще за все — співаю і дарую маленьке свято.
Для мене тоді було головним — сказати хлопцям, що вони там не заради політиків чи абстрактної влади — вони там захищають таких, як я, наші оселі, наші життя…
… Після того виступу за пів року хлопці передавали привіти з ДАПу. Тоді саме вийшла пісня «Повертайся живим» і Євген Жуков, позивний «Маршал», постив її у Фейсбук звідти. Потім було ще багато виступів, і до 79-ї ми вже за рік приїжджали на схід. Проте все одно торкає в саме серце, коли зараз, після початку повномасштабного вторгнення, на виступах для військових, час від часу підійде солдат зі словами: «Дякую, а пам’ятаєте, ви до нас приїздили в Маріуполь у 15-му?» чи: «Ви в нас вже були у 16-му в Новоайдарі». В такі моменти розумієш, що все робила і роблю правильно.
ПРО ВИСТУПИ УКРАЇНСЬКИХ АРТИСТІВ РОСІЙСЬКОЮ
2014-й для багатьох став рубіконом, бо до цього ми майже всі вірили в легенду часів срср про «братні народи». А 2014-й все розставив по своїх місцях. Мене ще тоді бісили фрази про «голубів миру», які їздили на концерти в росію. Тоді в мене навіть допис був про те, що давайте називати речі своїми іменами: «голуб миру» — це коли ти робиш безкоштовний антивоєнний концерт десь на червоній площі, і, коли пощастить, як Боб Марлі, зупиняєш війну, але якщо ж ти просто катаєшся по корпоративам за гроші — то ти тоді «голуб бабла».
У 2013 році в нас вийшла пісня «Ми вєрім в любовь», яка стала саундтреком до фільму «Любов у великому місті 3» і лунала на все СНД. Нас номінували в москві на музичні премії, шлях, про який мріяла більшість українських виконавців, був відкритим, проте після побаченого в очах наших захисників я не змогла зрадити їх, і ми відмовились від будь-яких проєктів із рф. На жаль, так зробили не всі українські виконавці… Чи зупинило б це путіна? Навряд. Як їм зараз із цим живеться? Це, швидше, питання до них самих.
ПРО ТВОРЧІСТЬ ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
Так, звісно, був шок, проте ми з 14-го року з військовими, тож звичка діяти рішуче з’явилась ще тоді. Як артистка я могла допомогти виступами, створюючи пісні. Пісні для військових були написані ще в 2014–15-му роках. «Повертайся живим», «Хочу жити без війни», «Гордість Країни» — фактично весь альбом «Вірю. Знаю» був написаний під час поїздок на схід, і додати щось нове було важко. Тож першу пісню ми записали англійською і спрямували її на західні радіостанції з єдиним меседжем «Close the sky» — закрийте небо над Україною. Потім, коли стало зрозуміло, що війна не на «2–3 тижні», з’явилась пісня «Дорога додому» із меседжем: «Перемога — то не один день, Перемога — це завжди дорога, і кожен крок наближає її — таку жадану дорогу додому». Згодом буде ще багато пісень (за період від 24.02 вже вийшло близько 25 треків), проте найголовнішу пісню ми ще напишемо після Перемоги й заспіваємо її разом.
Із концертами було складніше: в перші дні ніхто не хотів брати на себе відповідальність за проведення заходів — безпека тоді була в пріоритеті. Лише через пів місяця мер Івано-Франківська дозволив зробити благодійний виступ на одній із площ міста. Потім майже одночасно з’явились дві дуже вчасні ініціативи:
— івент-компанія Севент, отримавши схвалення Міністерства оборони, стала організовувати виїзди артистів до військових частин (а артистів на той час в Україні було й не так багато, проте кожен із них викладався на всі 100);
— Коля Серьга створює «Культурний десант» — це окреме явище в нашій культурі, і воно напевно заслуговує на окрему книгу.
ПРО ДІТЕЙ
Я третя дитина в сім’ї, тож завжди мріяла про багатодітну родину. Так, під час війни складнощі множаться — але множиться й радість від спілкування з дітьми. Вони одночасно є і причиною шаленого стресу, і причиною всеохоплюючого щастя. Мотивацією знову й знову ставати на ноги та рухатися вперед. Тож саме тому завжди кажу, що Поліна мене врятувала — вона витягла мене з вирви депресії, куди вже почало затягувати, і змусила зібратися.
ПРО МАЙБУТНЄ
Послухайте вірш Гаріка Бірчі «Моя Україна» — він такий наївний, але ж нам усім хочеться вірити в дива. Тож вірте в дива і завжди залишайтеся на світлій стороні.
Повну версію порадницької гостини з СВІТЛАНОЮ ТАРАБАРОВОЮ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 28 березня 2024 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
