Ці багаторічники досить швидко розростаються, тож потребують частого ділення. Зазвичай це роблять раз на 3—4 роки. Оптимальною порою є червень, після того, як іриси відцвітуть. Тоді вони встигнуть добре укорінитись до холодів.
Гніздо обережно викопують. Краще робити це вилами, аби не пошкодити ламкі кореневища. Ділять на частини. Кожна діленка повинна мати шматочок кореня та кілька листків. Корені очищують від ґрунту та обрізують листя на 15—20 см у вигляді віяла. Тоді молодим лопаткам буде легше прижитись. Зрізи рекомендується підсушити на сонці протягом 2 год. та обпудрити порошком деревного вугілля.
Для висадки ірисів вибирають добре освітлену, захищену від сильних вітрів ділянку з хорошим дренажем. У затінку вони можуть взагалі не цвісти. У посадковій ямі формують невеликий горбик, ставлять у його центрі кореневище та горизонтально розправляють корінці. Засипають землею неглибоко, на 3—4 см. Бо заглиблення також може бути причиною відсутності цвітіння і навіть загибелі лопатки. Відстань між рослинами залишають не менше 0,5 м.
У рослин, які не ділять, листя не обрізують до глибокої осені. А ось квітконоси видаляють одразу після цвітіння. Бо на їхньому місці формуватиметься насіння, яке забиратиме в рослин силу.
Тетяна БОГОВИК.
