У Музеї книги і друкарства України відкрилася виставка до 80-річчя народного художника України, академіка Національної академії мистецтв України, професора, завідувача кафедри графічного мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури Василя Перевальського. Людина він напрочуд світла, щира, патріотична, артистична й романтична, а ще – чудовий сім’янин, надійний товариш, добрий вчитель. Може, саме з огляду на численні чесноти іменинникові не даси його років? Усміхнений, жвавий, доброзичливий, Василь Євдокимович на відкритті радів кожному гостю, а в залі панувала атмосфера домашнього, теплого свята, коли більшість довкола – свої, рідні.
Село Бубнів на Золотоношчині, де він побачив світ, у середині ХХ ст. спіткала доля багатьох знищених населених пунктів – пам’яток Подніпров’я.
– А путівку в життя Василю Євдокимовичу дало наше Лаврське художньо-ремісниче училище, з якого починається й історія нашого інституту, – нагадала у вітальному слові від Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука в.о. ректора, заслужений художник України Оксана Полтавець-Гуйда.
Після Республіканської художньої школи ім. Т.Г.Шевченка Василь Перевальський навчався в Київському державному художньому інституті, де серед його вчителів були Василь Касіян і Григорій Якутович, а потім шліфував свою майстерність у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР.
– Він відомий графік. Наші випускники і досі звертаються до його високої стилістики, отримуючи за свої дипломні роботи найвищі оцінки, – розповідає про ювіляра пані Оксана.
На важливості клімату й середовища, де виросла людина, наголосив український політичний і громадський діяч, мистецтвознавець Богдан Горинь. Не було б у нас такого всесвітньо відомого знака вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр., установленого біля Михайлівського Золотоверхого, якби Василь Євдокимович сам не пережив це у дитинстві, а його батько і дід не зазнали репресій. Позначилися на його творчості й короткий період культурного відродження в Україні та рух шістдесятництва, що приніс нові імена в літературі, мистецтві, архітектурі. Василь Євдокимович формував свій талант водночас із прозаїками Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом, Євгеном Гуцалом, згадує колишній дисидент. Тож одні шістдесятники творили, за висловом Опанаса Заливахи, у Великій зоні, а інші – в малій, в мордовських таборах, намагаючись допомагати одне одному.
Сила й ліризм робіт Василя Перевальського відчувається в ілюстраціях до творів Андрія Малишка, Івана Драча, Максима Рильського… Цим пронизані і його пейзажі та натюрморти, зауважує Богдан Горинь, нагадуючи про цикл ілюстрацій ювіляра до Лесиної «Лісової пісні». Серед книжкової графіки особливу славу митцю принесли ілюстрації до українських народних пісень про кохання.
Ми ще не можемо повністю осягнути зроблене Василем Перевальським у мистецтві, зауважив лауреат Шевченківської премії, поет Петро Перебийніс. Він зумів показати красу душі й характер України, а кожна проілюстрована ним книжка перетворилася на дві окремі – автора і художника. Український мистецтвознавець, професор Дмитро Степовик згадує, який захват викликала на початку 1990-х організована ним в Америці виставка, де добру третину складали графічні твори ювіляра.
Дружина художника Марія Ананіївна в дитинстві теж захоплювалася малюванням. Її триптих «Народна криниця» у куточку зали присвячений коханому чоловіку, другу й учителю.
…Небо на його полотнах розмаїте, як і сонце, що то зблискує тепло-рожевим оком між сіро-синіх хмар, то теплить золотом дерева на осінньому обрії. Затамувавши подих, вдивляєшся в далекий обрій на полотні, сповнений передвечірньої сині, коли золотава хустина сонця вкриває поверхню ріки, обіцяючи тихим водам неповторні сонячні сни…
Ольга ГОЙДЕНКО.