Хтось може сказати: не до театрів, не до вистав зараз. Та щойно мистецькі заклади відновили роботу після перших місяців війни, зокрема в столиці, від якої нашим захисникам удалося відігнати ворога, глядачі були не просто раді такому, нехай і, значною мірою, ілюзорному поверненню до колишнього мирного життя, а й узяли в тому найактивнішу участь. От і в Київському академічному театрі «Колесо» відтоді що не вистава – то аншлаг. «Хочеться вдихнути іншого життя, чи просто подих перевести. Та й треба, аби в країні все працювало, податки платилися…» – сказала моя знайома, активна волонтерка, котра зробила собі влітку подарунок на день народження, купивши квиток на вже легендарну виставу цього колективу – «У Києві, на Подолі… або Гдє ві сохнітє бєльйо?» за мотивами водевілю Миколи Янчука «По ярмарку».
– У цей непростий воєнний час якою помічною силою наділяєте ви театр? – запитую директора та художнього керівника, засновницю «Колеса», народну артистку України Ірину Кліщевську.
– О, театр багато чого може дати. Особливо ж, коли в людей загострене сприйняття всього того, що відбувається довкола. Коли немає впевненості, а що ж із нами буде завтра, зате є впевненість, що нічого не треба відкладати на потім: саме життя, спілкування з близькими, навіть той же похід на виставу. Театр може підтримати, підказати, заспокоїти, надихнути. І нам дуже приємно бачити щоразу заповнені зали. Тепер навіть більше людей приходить, ніж колись, доводиться стільці доставляти. Попервах така глядацька активність навіть дивувала. Приємно, що наші глядачі завжди залишаються дуже задоволеними та вдячними. Це для них час такого позитивного існування, своєрідне психологічне перемикання. Ми ж працюємо і як психологи, в певному сенсі, точніше – так працюють наші вистави.
– Яких людей ви побачили в театрі після тривалої перерви?
– Більш відкритих і дуже емоційних. Глядачі змінилися, ми в театрі змінилися. Ота висока позитивна емоція, що народжується між сценою та залом, зближує нас. Ми стали більш єдиними – поміж собою, актори з глядачами. Мотивація до роботи на сцені зараз величезна. Зрештою, і граємо начебто по-іншому, а глядачі – по-іншому відчувають гру. І вистави серед нашого різножанрового розмаїття намагаємося вибирати більш позитивні, життєствердні.
(Повну версію порадницької гостини з Іриною КЛІЩЕВСЬКОЮ можна прочитати в №40 газети “Порадниця” від 6 жовтня 2022 року.)
