Цього дня до Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» гостей прийшло стільки, що стояли навіть у дверях. Щирі усмішки друзів, шанувальників перегукувалися з барвистими вишиванками й вишуканими ніжними квітами. А коли до заповненої найбільшої зали Музею вервечкою зайшли три українські жінки — гарні, талановиті, шановані, оплески звучали, як музика, і вітаючи, й дякуючи за все, що було, і ще буде, й за те, що вони, ось такі, є у нас, із нами, серед нас.
Три народні артистки України – Марія Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська, не схожі у своїй неповторності, от уже півстоліття поєднані піснею в одне ціле, ім’я якому – «Золоті ключі». Отими ключами й відчиняють серця наші силою пісні, щирості, любові, українського слова, потрійно ограненого їхніми дивовижними голосами.
Улюблене українцями тріо, назване ними «найзолотішим», виникло 1968 року. Тоді випускниці хорової вокальної студії Ніна Матвієнко і Валентина Ковальська, потрапивши до колективу українського хору ім. Григорія Верьовки, подружилися з Марічкою Миколайчук, яка вже кілька років працювала там. Удома в Миколайчуків уперше й заспівали разом; про це попросив Маріччин чоловік Іван, знаменитий актор. Була то пісня про вдову, яка попід гаєм зелененьким брала дрібний льон. А згодом ще понад 200 найкращих пісенних зразків увійшли до репертуару «Золотих Ключів».
У другій половині ХХ ст. фольклор для тріо став своєрідною формою захисту, ще й історичним шансом зберегти свою культуру. Музикознавці визнали їх унікальним колективом, «де три голоси не просто гармонійно злилися, а ніби розчинилися один в одному, творячи гімн українській пісні», яку вони акапельно виконують найдовше в Україні – 50 років. На підтвердження цього «Золоті ключі» святкового дня просто в музеї отримали офіційне свідоцтво Книги рекордів України. З цього, власне, й розпочалося ювілейне дійство, на якому побувала «Порадниця».
Пісні, спогади, вітання, слова поваги й любові, щирі оплески лунали на святковім дійстві з нагоди 50-річчя «Золотих ключів», куди Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», попри вихідний день, гостинно запросив усіх охочих.
Одним із перших повірив у дівчат, випадково почувши їхній спів, керівник хору ім. Верьовки Анатолій Авдієвський; він і порадив вийти з піснею на люди. І сталося диво: «Золоті ключі» без супроводу музичних інструментів годинами тримали увагу залів по всьому світі: в Канаді, Англії, Грузії, Франції, Польщі, Молдові тощо… Директор Музею Петро Гончар згадує, як і сам був здивований, відчувши, як щоразу по-новому звучали для нього вже знані напам’ять пісні у виконанні дружини, Ніни Матвієнко, та її подруг. А як майстерно справилися співачки із кіноролями, до того ж долучившись і до озвучування низки фільмів, а найперше – «Пропалої грамоти» Івана Миколайчука! І якою ж було радістю для всіх нас на ювілейному вечорі знову почути ту неймовірну мелодію і чарівні слова, що заколисують душу! Шквал оплесків здійнявся й після виконання пісні «Тернова троянда», авторка чудових слів якої була в залі. І що більше співали ювілярки, тішачись тим після тривалої перерви, то певнішими ставали: попереду ще не один концерт! Осяяні піснею обличчя жінок випромінювали тиху радість, щастя й любов, яка ніколи не перестає. Раділи народні артистки й зустрічам із давніми та новими друзями, як-от кінорежисером Дмитром Глухеньким та вдовою кобзаря Василя Литвина, колегами й колишніми учнями. Священик о. Дмитро з Боярки поблагословив улюблених співачок у віршованій формі, ще й помазав кожну святим єлеєм.
Приємно вразили своїми піснями й чарівними голосами заслужена артистка України Руслана Лоцман, солістки філармонії Тетяна Школьна та Каріна Кондрашевська, співак Назар Носенко й інші. Справді, учасниці «Золотих ключів» викохали добру зміну, але вони й самі мають іще так багато сказати нам, залюбленим в українську пісню, яка в їхньому виконанні бере за душу… Одна з гостей принагідно переповіла притчу про… «Золоті ключі», з якої виходить: пісня їм Богом дана! І до слова: Руслана Лоцман, колишня учениця Ніни Митрофанівни, цього вечора анонсувала створення Музею української пісні, для якого має вже й перший експонат – футболку із відбитком чорно-білої світлини знаменитого тріо.
Згадували співачки і як за президентства Віктора Ющенка об’їхали чи не весь український схід, завойовуючи довіру людей щирістю і талантом, виступаючи вчотирьох із народною артисткою Нілою Крюковою, от уже кілька років, на жаль, прикутою до ліжка… Ніна Митрофанівна в особах розповіла, як тоді змогла переконати слухачок на сході, що перед ними «справжня» Матвієнко, лише заспівавши: «Ой летіли дикі гуси…». А вже в наші дні стислося їй серце від побаченого на сході зруйнованого ворожим обстрілом будинку серед квітучого саду, коли туди звідкілясь долинув чоловічий спів: «Взяв би я бандуру…» Розчулена піснями й цим спогадом, одна зі слухачок розповіла: вона – дружина Героя Небесної Сотні, познайомилася тут із мамою загиблого бійця. Співачки зі словами вдячності звернулися до наших воїнів на сході, завдяки героїзму яких можемо відзначати ось такі ювілеї.
– От і сповідалися піснею, – промовив хтось із них насамкінець. А потім були ще тривалі обійми, побажання нових зустрічей, а для того – здоров’я і натхнення. «Порадниця» приєднується до всіх добрих слів. З роси й води вам, любі наші «Золоті ключі»!
Ольга ГОЙДЕНКО.
