Від зустрічей, розмов із гарними, цікавими, успішними людьми завжди чогось очікуєш — радості спілкування, емоцій, знань, корисної інформації. Зрештою, усього того, що нас збагачує, надихає, мотивує. Ось такою і була моя зустріч напередодні Дня журналіста, що відзначається в Україні 6 червня, з жінкою, котра впродовж багатьох років трудиться на журналістській, телевізійній ниві, рясно засіваючи її своєю професійністю, мудрістю, емоційністю. Маючи ще з юних літ відчуття причетності до всього світу, їй напевне ж вдається бути не лише відмінницею у професії. Усе, що відбувається в нашому великому українському домі, знаходить відгук у її небайдужому серці.
З моєю сьогоднішньою гостею — відомою українською журналісткою, легендою вітчизняного телебачення, володаркою восьми (!) «Телетріумфів» (Національної премії України в галузі телебачення), автором і ведучою тижневої інформаційно-аналітичної програми «ТСН. Тиждень» на телеканалі 1+1 (а на ТСН — від найпершого їх випуску 1 січня 1997 року) Аллою Мазур — на порадницькій гостині говорили зокрема
ПРО ПРИВАБЛИВІСТЬ ПРОФЕСІЇ
Для мене — це насамперед унікальний інструмент впливу, який дає можливість робити кращим оцей наш спільний великий дім, про який ми з вами говорили. Саме з таким бажанням йшла в журналістику я сама. Бо хочеться, щоб дім наш, наша велика країна була затишною і комфортною. Щоб панували у ній мир і достаток. Щоб дітей наших вчили талановиті і небайдужі люди з достойними зарплатами. Щоб лікували нас — чесно, якісно і професійно. Щоб кожна річ, зроблена в Україні, апріорі мала знак якості. І щоб ті, кому довірили ми владу, — не крали. А журналістські перо та мікрофон дають можливість і дати по руках отаким крадіям або хоч підтримати тих, хто з ними бореться.
ПРО МАЙБУТНІХ ЖУРНАЛІСТІВ
Треба мати найперше бажання і набиратися сили, знань, аби перевернути цей світ — у хорошому сенсі. Тому що і на телебаченні, і на радіо, і в газетах завжди чекають від молодих людей якихось шалених, неймовірних ідей. Таких зараз дуже не вистачає Україні. Звісно, треба вивчати досвід, дивитися, як працюють старші, але неодмінно приходити зі своїми ідеями, нести щось своє. І не боятися його реалізовувати. Тим паче нині так багато нових технічних можливостей, форм, є соціальні мережі, ютуб-канали, стріми. Це дуже цікава штука, яку варто опанувати, що дає змогу зовсім по-іншому, швидко й сучасно спілкуватися і з читачем, і з глядачем.
ПРО ЗМІНИ
Ми точно стали дорослішими — в сенсі глобальному. Бо вже в XXI столітті Україна пережила такі потрясіння, які не могли не змінити кожного з нас. А останні 4 роки — це ще більший виклик для всієї української журналістики. Адже тепер стало очевидно: все, що говоримо, кожне наше слово має подвійну вагу. Воно важливе не тільки всередині країни, а й зовні, де є і друзі, і вороги. Тому зараз ми постали перед необхідністю ще ретельніше перевіряти джерела інформації, боротися з фейками. Дивіться: навіть Фейсбук опинився в скрутній ситуації. Начебто гарна ідея, об’єднала масу народу в усьому світі, навіть допомогла повалити диктаторські режими. Але ця мережа теж стає потужною зброєю у руках недобрих людей, які хочуть маніпулювати людською свідомістю. І робота в умовах реальної інформаційної війни, яку ведуть зараз проти України, — один із найсерйозніших викликів для нас.
… Якщо говорити про зміни глобальні в нашій професії, то вся журналістика нині стала більш емоційною. Тому що журналісти не тільки в Україні, а й у всьому світі зрозуміли, що аби глядач, читач, слухач перейнявся тим, про що розповідаєш, треба апелювати не так до його розуму, як до емоцій. Тільки-но людина пропустить це через серце, душу і наблизить до себе подію, тоді реагує, дивиться. Це світовий тренд, і ми теж рухаємося в цьому руслі.
ПРО НОВИННИЙ КОНТЕНТ
А тут уже питання до наших глядачів. В Україні багато комерційних телеканалів, які хочуть навчитися заробляти, які залежні від рейтингів, рівня глядацької уваги. У мене теж бувають ситуації, коли хтось на вулиці зустрічає і ставить таке запитання. Я закликаю усіх наших глядачів: голосуйте пультом: тільки-но починається отакий, як кажуть, чорнушний сюжет, і він вам не до вподоби, — перемикайте. Щойно телевізійний менеджер побачить, як крива глядацького інтересу падає, він моментально відреагує і разом із журналістами шукатиме іншу інформацію. Слава Богу, це не проблема нашого тижневика, бо навіть якщо розповідаємо про якусь екстраординарну ситуацію, намагаємося розглядати її в комплексі, шукаємо вихід. Тобто нам у цьому сенсі легше. Але практика щоденних новин показує, що люди із задоволенням, великою цікавістю, із піком інтересу дивляться саме такий контент.
ПРО ЩАСТЯ
Я щаслива тоді, коли всі навколо мене можуть усміхнутися. Усміхнутися і гарній погоді, і добрим новинам, і тому, що бачимо одне одного, і якомусь доброму слову. Щастя ж насправді складається з дуже простих речей. Це не щось таке глобальне. І от коли збігаються ці всі обставини, коли з’являється надія для країни, коли бачиш, що щось добре робиться в рідному місті, коли розумієш, що нам вдалося знайти і підготувати цікавий матеріал, отримати гарну реакцію на нього — це теж надихає. І коли ми з сином просто маємо час посидіти, пригорнувшись одне до одного, й обговорити якісь його проблеми, тому що цей час тепер теж на вагу золота.
ПРО МИСТЕЦТВО ЖИТТЯ
Мистецтво життя й у тому, аби бачити його світліший бік і туди рухатися. Ми з вами, пані Тетяно, зараз свідомо не порушували тему фронту. Це те, що, скажімо, у моїй підсвідомості присутнє постійно. Переглядаючи стрічку новин, найперше дивлюся, що відбувається там. Щовечора молимося з сином за мир для всієї країни. І я не можу не думати про біль і страждання величезної маси людей, які зараз на Донбасі, втратили своїх рідних, свої домівки, у яких непевне майбутнє. Ми робимо те, що в наших силах: сюжети про те, як полегшити їхнє життя, що має робити держава Україна у прифронтових зонах, якою мусить бути її політика. Треба знайти мудрий спосіб загоїти цю рану. То правда, коли знаєш забагато новин, важко від них абстрагуватися. Але виробила для себе певне правило. Навіть маючи велику купу цих усіх важких знань, потрібно знаходити для людей якісь добрі гачечки, промінчики надії, те, на що можна обіпертися — аби рухатися вперед, до кращого, до світлого.
ПОРАДА
Знаєте, є така теорія восьми обіймашок, щоб ваші близькі були щасливими. Якщо фізично не можете обійняти, бодай зателефонуйте і скажіть: «Я тебе люблю». Не забуваймо про такі прості речі, які зроблять нас добрішими. І, сподіваюся, світ довкола нас.
Повну версію порадницької гостини уже можна прочитати у свіжому номері газети «Порадниця» від 7 червня цього року.
Автор і ведуча проекту “Порадницька гостина” Тетяна Власюк.
