Знаємо, що ім’я впливає на долю людини. Життя Любові Орлової лише підтверджує це. Адже любов – це щасливий дарунок її долі, тема фільмів та сенс пісень. Із режисером Григорієм Александровим вони склали блискучу пару, проживши довге та щасливе життя, змістом якого були любов та шанування одне одного.
ВІД ДВОРЯНКИ ДО РАДЯНСЬКОЇ КІНОДІВИ
Народилася Любов Орлова 11 лютого 1902 р. у Підмосков’ї, у місті Звенигороді. У її жилах текла дворянська кров: по лінії батька була дальньою родичкою графа Орлова, а по материнській — графа Толстого. Одного разу Лев Миколайович навіть подарував їй книгу «Кавказский пленник» із написом: «Любочці Орловій — Лев Толстой», яка зберігалася в домі Орлових як сімейна реліквія. Та після революції Люба старанно приховувала своє походження і завжди говорила, що вона народилася в сім’ї інтелігентів.
Дружила сім’я й зі знаменитим співаком Федором Шаляпіним. Він часто навідувався до них, а вони бували в нього. Якось на дитячому новорічному святі в домі співака Шаляпін почув, як Люба виконує старовинний російський романс. Він підняв її на руки і сказав: «Ця дівчинка стане великою актрисою». Через 25 років вона нею стала.
ОСВІТА ВІДКЛАДАЛАСЯ ДО КРАЩИХ ЧАСІВ
Коли сталася революція, Любі було 15 років. Тоді вона ще навчалася в московській гімназії неподалік Нікітських воріт, де за класом рояля викладали великі композитори — Гедике та Гольденвейзер. Проте революція завадила майбутній актрисі здобути музичну освіту. Вона жила з матір’ю, батьком та старшою сестрою. Під час громадянської війни сім’я дуже бідувала, їм довелося переїхати до Воскресенська до сестри матері. У тітки була корова, і Люба розвозила по будинках величезні бідони з молоком на продаж. Узимку від морозу вона заробила артрит, суглоби запалювалися, а пальці деформувалися. Пошкоджені руки завжди ховала під рукавичками й у фільмах ніколи не демонструвала.
У дівчини був ідеальний слух, вона чудово грала на фортепіано. Тому на початку 1920-х змогла підробляти тапером у синематографі — брудному та прокуреному. Не припускаючи, що незабаром опиниться по той бік екрана, хотіла лише вирватися з відчайдушної бідності. І одного разу такий шанс отримала, а отримавши — не змарнувала.
ПЕРШЕ ЩАСТЯ БУЛО НЕДОВГИМ
На одному з таких сеансів вона познайомилася із чиновником високого рівня Андрієм Берзіним. Заступник наркома землеробства звернув увагу на молоду красуню, коли та супроводжувала німе кіно жвавою грою на старенькому піаніно. Після вистави з величезним оберемком квітів він зустрів її біля входу та одразу запросив на побачення. А вже за тиждень освідчився в коханні та зробив пропозицію руки та серця. Андрій був старшим на 10 років. Не відчуваючи особливої пристрасті, Орлова таки відповіла взаємністю і вийшла за нього заміж.
Після розпису Любов переїхала у квартиру Берзіна зі своєю родиною. Вступила до приватної хореографічної школи, де провчилася 4 роки, займалася у студії пластичного танцю. 1926 р. Немирович-Данченко, вражений її чарівністю, запросив працювати до свого Музичного театру. Вона співала у складі хору, танцювала в кордебалеті, потім їй довірили й сольні партії.
Берзін забезпечував ситне, спокійне життя не тільки дружині, а й усій її сім’ї. Але казка має кінець, і не завжди щасливий. 1930-го року Берзіна заарештували у сфабрикованій справі. Коли за ним прийшли, він довго не відчиняв двері, спалюючи якісь папери. Потім Любі залишив пачку грошей, сказавши: «Сховай їх краще, на перший час вистачить». Передчуваючи такий розвиток подій, ще до арешту Андрій попросив дати йому розлучення. Таким чином він уберіг Любу від неминучих проблем та зобов’язань.
Жах, що пережила тоді, переслідував її все життя. Їй здавалося, що мають прийти й за нею. Після кожної вистави Орлова замикалася в кімнаті на ключ і вечеряла з горілкою чи портвейном. Вона почала пити. Та наступного вечора якимось дивним чином опановувала себе і на спектаклі з’являлася наче й не було нічого. Так тривало аж до зустрічі із головним коханням її життя. А кохання, як відомо, лікує.
ПРОПОЗИЦІЯ ВІД БОГА
Їй уже було за 30, вона перспективна, але маловідома актриса, за плечима лише кілька ролей у німому кіно та на театральній сцені. Для злету часу дуже мало. Проте Орлова, як і раніше, вишукана та граціозна кокетка з точеною фігуркою, що випромінювала дивовижну гармонію, легкість, природність і внутрішню свободу. І найвищий прояв аристократизму — простоту в спілкуванні. На сцені вона була живою та заразливою.
Такою її і побачив молодий Александров, котрий на той час шукав виконавицю на роль хатньої робітниці Анюти в музичній комедії «Веселі хлоп’ята». Друзі порадили йому подивитися у Музичному театрі «Периколу» з Орловою у головній ролі. Григорій Александров тоді захоплювався Ейзенштейном і працював у нього помічником. Він разом зі знаменитим режисером щойно повернувся з 3-річного відрядження з Голлівуду, де набирався досвіду роботи в звуковому кіно. Там він познайомився з Чарлі Чапліном, Гретою Гарбо, Марлен Дитріх. Звідти привіз дві валізи одягу та повне розуміння того, як треба знімати музичні комедії.
Александров був красенем, атлетом (працював у цирку акробатом), веселим, гуморним і стильним модником. Він прийшов на виставу та був полонений не тільки божественним голосом актриси, а й її талантом та зовнішністю. З шикарним оберемком троянд він попрямував до гримерки, стукаючи, зайшов і почав розсипатися в компліментах. А потім, ніби випадково, впустив квіти до її ніг. Вибачившись, згодом представився: «Григорій Александров, кінорежисер». Описуючи їхню першу зустріч, Любов Орлова зізналася: «Я побачила золотоволосого бога, і все було скінчено».
МІЦНИЙ СОЮЗ
На знімальному майданчику «Веселих хлоп’ят» розпочалася історія великого кохання Любові Петрівни Орлової та Григорія Васильовича Александрова, яка триватиме 42 роки. Кіноактриса-початківець повірила в чудодійну силу синематографу і свого коханого кіночарівника. Кохання, величезна сила волі та жага слави допомогли подолати алкоголізм без лікарського втручання. Любов та Григорій дедалі більше зближувалися.
Комедія «Веселі хлоп’ята» вийшла на екрани країни, перевернувши історію радянського кіно. Перший грандіозний успіх. Слава була шаленою, і щастю не було межі. На цій хвилі вони й одружилися.
Їх союз — сімейний, діловий і професійний, виявився швидким, але міцним. Обидва були одержимі жагою до творчості. Він — режисер, генератор ідей. Вона — акторка, яка їх втілює, головна героїня всіх його фільмів. Після повного тріумфу було продовження — комедії «Цирк», «Весна», «Волга-Волга». Орлова та Александров стали найзнаменитішою парою радянського кіно.
Орлова завжди грала героїнь молодших за себе. Александров у Голлівуді багато чого навчився. І світло на Орлову виставляли годинами, тому в результаті вона виглядала молодшою. Вона змогла стати першою акторкою, дівою, суперзіркою ХХ століття.
Саме Александров вигадав її сліпучий образ: блондинка, волосся хвилею, завитки біля вух. Парадоксально, але Григорій Васильович зліпив свою зірку за образом і подобою західної діви Марлен Дитріх, в яку закохався в Голлівуді. Вони навіть мали короткий роман. Тому Любов Петрівна недолюблювала її. З чоловіком вона була в Америці та фотографувалася з Марлен. А після приїзду додому, розкладаючи фотографії в сімейний альбом, західну зірку щоразу зі спільних фото відрізала.
ЗІРКОВА САМОТНІСТЬ
Вони часто бували за кордоном, жили в розкішній на ті часи квартирі в Москві, побудували дачу в Підмосковному Внуково з гектаром лісу й з кінця 1940-х років жили там. Дачу будували, натхненні віллою Чарлі Чапліна, з каміном, танцювальною верандою, ситцевими фіранками та чохлами на стільцях у ніжну квіточку. Любили тишу та усамітнення. Блукаючи стежками серед вікових ялин та дубів, проводили час удвох. Їм не хотілося витрачати його на спілкування з кимось. Тут не треба було нікого грати, а можна бути собою. Вони були недоступні для чужих очей. І явище зірки на світ завжди було вміло зрежисоване Александровим. Справжню Орлову глядачеві ніколи не показували. Раз і назавжди була складена біографія, якої Орлова чітко дотримувалася, і розповідала про себе одне й те саме.
Фаїна Раневська, яка часто бувала в них, писала у своєму щоденнику: «Не опинись Александров поруч із Любою, ще невідомо, як би склалася її творча доля. Якось на дачі вони заговорили про це. Люба поклала руку на руку чоловіка і сказала: «Дякуємо вам, Гришу, за все моє життя». І раптом Александров зніяковів: «Та що ви? — Він поцілував її руку. — Це я повинен дякувати вам за все моє життя і наше життя». Я не витримала і заплакала від радості, що так близько і виразно бачу щастя двох талантів, створених одне для одного».
Фаїна Георгіївна була однією з небагатьох подруг зірки. Якось Орлова зізналася: «Лише неймовірна Раневська у моїй душі назавжди». Раневська говорила, що ні до кого вона не була прив’язана так, як до доброї Любочки. Це про неї вона написала: «Ні в кого не було такої грації, такого легкого веселого шику. Свого, природного». І додавала: «Єдина біда Любочки — це її неприємний голос. Коли вона співає, ніби хтось дзюрить у порожнє відро». Але такі пасажі не завадили багаторічній дружбі великих акторок.
ОДНЕ ОДНОМУ ПИСАЛИ ЗАПИСКИ ТА БУЛИ ВИКЛЮЧНО НА «ВИ»
Спільних дітей у сім’ї не було. Орлова не хотіла, вважаючи, що вони заважатимуть роботі. Тільки в Александрова від першого шлюбу залишився син Дуглас. У відповідь на нетактовне запитання «Чому у вас немає дітей?», акторка жартувала: «Чому немає? Мені Гриша замінює двійню, а то й трійню».
Вона дбала про свого чоловіка, поклавши весь життєвий клопіт на себе. Любові Петрівні здавалося, що Гриша зовсім не пристосований до побуту. Вона переживала, що за її відсутності він забуде поснідати або пообідати. Якось, вирушаючи на чергові гастролі, попросила знайому доглядати Григорія Васильовича, годувати його строго за розкладом. Сніданок о 8:40. На біду, знайома ранком проспала. Коли прийшла на кухню, побачила, що він уже і яєчню посмажив, і каву зварив. Сів за стіл і приготувався все це з’їсти. Гостя здивовано запитала: «Ви що, готувати вмієте?» Александров відповів: «Так, тільки не дають».
Любов Петрівна та Григорій Васильович завжди зверталися одне до одного на «Ви». Нічого дивного. У дворянських сім’ях на «ти» були лише з прислугою. Орлова просто зберегла цю традицію. А розлучаючись навіть на кілька годин, писали одне одному записки: «Дорогий, Гришенько… Вам необхідно відпочити… Ви втомилися, й далі так не можна. Ви знаєте, що я вмію передбачати, кохати Вас та оберігати. Будьте слухняні, киньте все й робіть, як говорю. Цілую, обожнюю, кохаю, ваша Любочка. Дякую за записочку та парфуми».
ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ ДОКІР
Спільне щастя скінчилося, коли Любові Петрівні було вже за 70. Одного разу вона знепритомніла просто на вулиці, і її відвезли до лікарні. Тоді з’ясували, що вона хвора на рак. Александров був приголомшений і так і не зміг сказати їй про це. А Орлова, яка нічого не знала, веліла поставити в свою палату балетний станок і щодня з останніх сил займалася. Чоловік зворушливо й безпорадно просиджував біля її ліжка і говорив: «Сьогодні Ви маєте набагато кращий вигляд!» Адже він знав, наскільки це для неї важливо.
Коли в січні 1975-го Любочці стало зовсім зле, вона зателефонувала чоловікові та дивним голосом попросила: «Гришо, чого Ви не приїжджаєте? Приїжджайте швидше. Я ж чекаю». Коли Григорій Васильович увійшов у палату, вона промовила: «Як Ви довго», і замовкла назавжди. Пізніше в інтерв’ю Александров скаже, що це був її єдиний докір за все їхнє життя.
Підготувала Валентина ГАРКАВА.
