Він уславився своїми успіхами космічного масштабу на весь світ, але залишався невідомим людству до останнього свого дня. Пережив стільки, що не кожен витримав би, і відкрив людству стільки нових знань, як дано тільки обраним Богом. А коли дочасно відійшов у кращі світи, його публічну біографію звели до мінімуму, викресливши «незручні» владі сторінки життя, й покрили товстим шаром глянцу, аби не виникло жодних запитань, на які в ті часи ніхто не збирався відповідати. Такою яскравою, як далека зірка, і водночас трагічною була доля Сергія Павловича Корольова – унікального вченого і конструктора в галузі ракетобудування й космонавтики, головного конструктора перших ракетоносіїв, штучних супутників Землі, пілотованих космічних кораблів, основоположника практичної космонавтики, академіка з українського роду, який народився 12 січня 1907 року. Нашої гордості на всі часи.
РІДНІ ВИТОКИ
У місті Житомирі, де в сім’ї вчителів у будинку по вул. Дмитрівській вперше побачив світ Сергій Корольов 115 років тому, й у наш час шанують його пам’ять. У розташованому тут Меморіальному домі-музеї зберегли обстановку минулого. Це заслуга матері вченого: Марія Миколаївна передала сюди чимало речей — від світлин і посуду до креслень і нотаток сина та пасма, уперше зістриженого з його голови. Хлопчику було 3 роки, коли батьки розлучилися. Чоловік загрожував викрасти сина, і колишня дружина на кілька років відвезла сина до своєї матері в Ніжин. Тож родовід свій по материнській лінії знав краще: прадід його, Матвій Іванович Фурса, був стройовим козаком, а прабабця походила з сім’ї грецьких колоністів, які ще за Богдана Хмельницького перебралися на Гетьманщину.
ПОКЛИК НЕБА
Одного дня в житті 6-річного Сергійка сталося справжнє диво: він уперше побачив політ аероплана, яким керував знаменитий Сергій Уточкін. Літак тоді сів просто на площу в Ніжині, і хлопчина під враженням від побаченого вирішив: як стане дорослим, неодмінно навчиться конструювати ось таких сталевих птахів, що підкорюють небо!
Він рано почав читати й писати, мав хист до арифметики, чому сприяла й прекрасна пам’ять, тож учився добре і без примусу. А що ні в кого з сусідів не було дітей такого віку, згадувала мати, то змалку звик гратися сам, проявляючи ініціативу та винахідливість, учився мислити самостійно — і не плакав, зазнавши невдачі.
Із десяти років до його виховання долучився вiтчим, за професією iнженер-механiк, який зацікавив пасинка авіамоделюванням. Коли сім’я перебралася до Одеси, Сергій зробив перший крок до своєї мрії. Навчаючись у міській будпрофшколі, вступив до щойно організованого Товариства авіації й повітроплавання України та Криму, де закінчив курс із теорії та практики проєктування літальних апаратів. Прочитавши чимало фахових книжок, частину з яких — в оригіналі, німецькою мовою, 17-річний Сергій проєктує свій перший планер — безмоторний літак К-5, який високо оцінили фахівці. Далі навчається в Київському політехнічному інституті, а згодом після закриття відділення продовжує опановувати фах літакобудування у Московському вищому технічному училищі. Навчаючись на вечірньому, паралельно працює в авіаційній промисловості, розробляє моделі планерів та легкого літака, який став його дипломним проєктом (науковим керiвником був А.М.Туполєв). Паралельно закiнчує Московську школу льотчикiв, одержує посвiдчення пiлота, бере участь у Всесоюзних планерних змаганнях — і швидко виростає з техніка до інженера-аеромеханіка.
МЕТУ ЖИТТЯ ЗНАЙДЕНО!
Уже досвідченого авіаконструктора і планериста знайомлять із Костянтином Ціолковським — і Корольова захоплює ідея космічних польотів. Долучившись до створення групи вивчення реактивного руху при Центральнiй радi Осоавіахіму (пiзнiше ДОСААФ), керує будiвництвом i випробуваннями ракет. За два роки група стає базою для відкриття Реактивного науково-дослідного інституту, де 26-річний Сергій буде заступником директора, а згодом очолить підрозділ ракетних апаратів, взявши участь у створенні легендарної «Катюші». Серед інших його розробок того часу — крилата ракета й ракетоплан.
У ЧАСИ ТЕРОРУ
Коли 1938 р. розпочалися арешти працівників Реактивного інституту, за доносом «доброзичливців» під каток репресій потрапив і Сергій Корольов. Його звинуватили у «приналежності до троцькістської шкідницької організації та зриві термінів здачі нового озброєння для Червоної Армії». І вже наступного дня засудили на 10 років виправно-трудових таборів із конфіскацією майна й позбавленням прав на 5 років. На все життя він зненавидів золото, коли на одній із колимських копалень зо дня в день тачкою возив із кар’єра золотоносний пісок. Зазнав знущань злочинців і охоронців, перехворів на цингу, дивом залишившись живим. Тим часом за нього клопотали чимало іменитих людей, і восени 1939 р. Корольову повідомили: вирушатиме до Москви. Звільнившись із ГУЛАГу, він мав дістатися до найближчого порту й сісти на пароплав до Владивостока. Ішов туди пішки, зрештою впав і втратив свідомість. Його врятував хліб, машина з яким проїздила поруч. На розвороті з неї випало кілька запашних буханців, і від запаху гарячого хліба Корольов опритомнів. Та через затримку з документами на «Індигірку» не встиг, — і це врятувало йому життя: під час шторму пароплав затонув біля берегів Японії, всі закриті у трюмах в’язні загинули.
Після перегляду справи за клопотанням матері 1940 р. Корольова перевели до московської спецв’язниці НКВС, де під керівництвом так само ув’язненого А.М.Туполєва у т.з. «шарошці» засуджені науковці розробляли нові моделі бомбардувальників. Згодом перевели до «шарошки» в Казані, де вже розробляв конструкцiю ракетного прискорювача для бойових лiтакiв. У ті нелегкі роки улюбленою приказкою Корольова було: «Стукнуть без некролога».
У липні 1944 р. Корольова достроково звільнили, відзначивши його роботу зі створення ракетних прискорювачiв для лiтакiв у часи війни першим орденом «Знак Пошани», — але, за вказівкою Сталіна, не реабілітували. Восени 1945-го його відрядили до Німеччини у складі комісії з вивчення трофейної ракетної техніки, а за рік під його керівництвом почали створювати перші в СРСР балістичні ракети.
1956-го за розробку їх нових зразкiв Сергій Корольов — єдиний у Радянському Союзі з незнятою судимістю! — отримує звання Героя Соціалістичної Праці. На той час він уже запропонував створити і запустити штучний супутник Землі, керував розробкою перших космiчних лiтальних апаратів і брав участь у будiвництвi наземних служб космодрому Байконур. Та навіть ставши керівником і головним конструктором найбільшого в державі ракетного центру ОКБ-1, формально залишався «ворогом народу». Повністю реабілітували Корольова лиш у квітні 1957-го, за пів року до запуску ним першого у світі штучного супутника Землі, що відкрив нову еру в історії людства і мав, окрім наукового, ще й важливе політичне значення. Саме Корольов запропонував і форму першого супутника: «…Він повинен викликати у всіх добрі почуття. Що може бути виразнішим за кулю?»
«МОЗКОВИЙ ЦЕНТР» КОСМОСУ
Досягнення Сергія Павловича Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці. За два роки після запуску першого штучного супутника Землі вперше досяг Місяця і залишив на його поверхні вимпели космічний апарат «Луна-2», а «Луна-3» вперше сфотографувала зворотний бік Місяця. Завдяки праці Корольова в космос полетіли собаки Білка та Стрілка, а 1961 р. успішний політ у космос на кораблі «Восток» уперше здійснила людина — Юрій Гагарін, повернувшись на Землю після одного витка навколо планети. За рік на траєкторію польоту до Червоної планети був виведений перший в історії космічний апарат «Марс-1». 1962 р. відбувся перший груповий політ космічних кораблів «Восток-3» та «Восток-4», під час якого космонавти комунікували в космосі, а 1963-го там уперше побувала жінка — Валентина Терешкова. 1964-го на орбіту виведено перший багатомісний корабель серії «Восход» із трьома космонавтами на борту, а ще за рік Олексій Леонов уперше в історії вийшов із корабля «Восход-2» у відкритий космічний простір. Під керівництвом Корольова було створено й перші космічні апарати для дослідження інших космічних об’єктів серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», супутник зв’язку типу «Блискавка-1», розпочато розробку космічного корабля «Союз» для місячної програми, який довгі роки був головним перевізником космонавтів. А ще — виховав численну плеяду вчених.
Важко навіть уявити, скільки він устиг, і скільки не встиг. Адже так мріяв про міжпланетні подорожі, польоти на Марс і на Місяць, програму яких після його передчасної смерті поступово згорнули. Казав: «Настане і той час, коли космічний корабель із людьми залишить Землю і попрямує в подорож. Надійний міст із Землі в космос вже перекинуто, і дорога до зірок відкрита!» Хоч і розумів: йому, піонеру космосу, побувати там не судилося.
«ГЕНЕРАЛЬНИЙ», А МІГ ОТРИМАТИ «НОБЕЛЯ»
Академiк Сергій Корольов був двiчi Героєм Соцiалiстичної Працi (удруге — 1961 р.), отримав золоту медаль ім. К.Е.Цiолковського. Був гідним і Нобелівської премії, двічі маючи шанси її отримати. Та його ім’я давно було засекречене; у такий спосіб, казав голова держави Хрущов, видатних учених «захищали» від «ворогів, які хочуть їх викрасти, а може, і вбити». Тож і Сергія Павловича називали просто Генеральним (з великої літери!) конструктором, а свої публікації змушений був підписувати затвердженим владою псевдонім: «К.Сергеєв». І коли 1957 р. після запуску першого штучного супутника Землі Комітет із присудження Нобелівських премій звернувся до радянського керівництва з проханням назвати ім’я конструктора, Хрущов відповів, що нову техніку в СРСР розробляє весь народ. Те саме повторилося й після запуску Корольовим у космос Юрія Гагаріна; Генеральний конструктор і надалі залишався «в тіні»…
І ЯК ЖЕ БЕЗ ОСОБИСТОГО?
Уперше він закохався іще в Одесі — й був готовий на все, аби сподобатися дівчинці-ровесниці. Навіть на руках ходив! Та вона не вважала за можливе стати дружиною студента. А після завершення їхнього навчання виникла нова перепона: мали-бо відпрацювати по 3 роки надто далеко одне від одного. Але Корольов умовив достроково відпустити з першого місця роботи молоду лікарку Ксенію, і 1931-го вони нарешті побралися, а ще за 4 роки стали батьками донечки Наталії. Та шлюб не витримав подальших жорстоких випробувань, і після війни пара розлучилася. За рік Корольов одружився з колегою Ніною Котенковою. Згодом Наталія, як і її бабуся, зробила чимало для увічнення пам’яті Сергія Павловича: передавала експонати до його Музею, видала свої спогади про батька. Цікаво, що минулої осені її син Андрій із онуком Павлом мали зустріч із Ілоном Маском на його запрошення. Але ніхто з нащадків Сергія Павловича не успадкував його космічної мрії…
ВІДГОЛОСОК ГУЛАГу
Його не стало в 59 років, після операції, під час якої виявили саркому кишечника. Пухлину видалили, але серце не витримало, в анестезіологів виникли проблеми; власне, безпосередньо завадив порятунку Корольова давній перелом щелепи, отриманий під час тортур у катівнях НКВС. Хоч урну з прахом колишнього «ворога народу» встановили, як водиться, у Кремлівській стіні…
НАЗИВАВ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ
«Українець» — завжди писав у своїх автобіографіях Сергій Корольов. За спогадами доньки, в їхній сім’ї саме слово «Україна» вимовляли трепетно, з великою любов’ю. Корольов любив українську мову, народні пісні, найулюбленішими з яких були «Дивлюсь я на небо…», із котрої почалося його власне захоплення космосом, і «Реве та стогне Дніпр широкий». У цьому сенсі неземний подарунок своєму землякові зробив український космонавт Павло Попович, просто з космосу заспівавши для Генерального його улюблену пісню. Принаймні таким чином збулися слова легендарного Конструктора: «Людина, яка вірить у казку, одного разу в неї потрапляє, тому що у неї є серце».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.