Його зовнішність не просто привертала увагу. Багато десятиріч він залишався визнаним на весь світ мірилом чоловічої краси. Талант відкрив йому дорогу в кіно, попри брак освіти. Офіцер орденів Почесного легіону, «За заслуги» (Франція), мистецтв та літератури, визнаний найкращим актором за фільм «Наша історія», Ален Делон знявся у майже дев’яти десятках фільмів, ставши легендою і суперзіркою французького кіно. Він завжди робив те, що хотів, ніколи не приховуючи правди свого життя. І сам називав себе сильною особистістю, яка досягла успіху в кінематографі, при цьому додаючи, що був «створений для успіху, а не для щастя». Хоч, звісно, найліпше – мати й те, й друге, але на схилі років уже зрозумів: це майже неможливо, особливо коли за природою ти – самітник…
ЖИТТЯ ЗМІНИЛА КРАСА
Він увірвався у кіно без стуку несподівано для самого себе. 21-річний Ален тільки-но повернувся після 4-річної служби в Індокитаї. Маючи два документи про навчання, якими пишався все життя, — атестат про початкову освіту й сертифікат… м’ясника, на життя заробляв як вантажник, офіціант і розносник газет. Та саме цей період згадував як чи не найщасливіший. Дивом уцілівши на війні, почувався загартованим і дорослим, привченим до субординації й дисципліни та звиклим замовкати, коли говорять досвідченіші, тож тепер охоче насолоджувався життям.
Першопричиною ж усіх його життєвих змін стала зовнішність, яка викликала запитання, найперше в жінок: що робить тут цей сліпучий красень? Брижіт Обер, до покоїв якої незабаром перебрався Делон, узявши з собою на Каннський фестиваль, виклопотала для нього першу роль у фільмі чоловіка, відомого режисера Іва Аллегре, — з того й почалося.
За роль у комедії «Будь гарною і мовчи» отримав непоганий гонорар, оцінивши фінансові плюси нової справи. Наступна стрічка «Особисте життя» принесла звання «відкриття року», а на початку 1960-х Делон став чи не найоплачуванішим французьким актором. І все це було справжнім дивом. Певно, й самому не вірилося, що лише кілька років тому встиг накоїти купу дурниць, а у вільний від них час займався боксом, сварився з матір’ю і щотижня ходив у кіно…
МІЖ ДВОМА СІМ’ЯМИ
Ален Фабьен Морис Марсель Делон — таке його повне ім’я — народився 8 листопада 1935 року в передмісті Парижа — містечку Со. Батько, Фаб’єн Делон, власник і керуючий невеликого кінозалу, хвалився, що походить із роду корсиканських аристократів і доводиться далеким родичем Наполеону Бонапарту. Так чи ні, та його дружина Едіт, аптекарка, а потім білетерка в родинному кінотеатрі, називала свою обожнювану крихітку «нащадком Бонапарта». Малюк від народження був на диво гарненький, нагадуючи ангела, хоч усередині в ньому кипів вулкан. Здібний і спостережливий, швидко навчився писати й читати, але постійно капризував і конфліктував, не вміючи стримувати себе. Можливо, причиною тому — швидке розлучення батьків, після якого 3-річний Ален жив із матір’ю та вітчимом. «До чотирьох-п’яти років радієш, що в тебе дві мами і два тата. Та згодом розумієш, що краще мати одну сім’ю… Я ніколи не бачив батьків разом… Кожен на своєму березі, а я — наче острівець між ними. Один…» — із болем згадував про ті часи. До того ж, почалася Друга світова, а в нових родинах у кожного з батьків з’явилися нові діти. Хлопчик часто почувався колючим їжачком, але таки не був самотнім — мати передоручила його піклуванню мадам Неро. Чоловік годувальниці був наглядачем у міській тюрмі, тож Ален заприятелював із дітьми таких само батьків і годинами спостерігав за ув’язненими. Неро ставилися до нього, як до ще одного рідного сина, й актор завжди був їм удячний за це.
У 8 років мати віддала Алена на навчання, та через 3 місяці його вигнали за хуліганство. Те саме повторилося в іще кількох школах містечка Бур-ла-Рен. Едіт почала тішитися зміною свого прізвища, оскільки ніхто не знав, що то її син. Тоді за виховання взявся-таки рідний батько, та з Аленом вони не стали ближчими. Делон-старший просто віддав сина до інтернату при монастирі…
Уже тоді Едіт, яка була надзвичайно гарна в молодості й хотіла стати акторкою, мріяла, щоб Ален став лікарем чи… актором, і навіть влаштувала підлітку першу відеозйомку…
НА ФЛОТ — ІЗ ДИПЛОМОМ М’ЯСНИКА
Йому було п’ятнадцять, коли за виховання пасинка взявся вітчим — і Ален відправився опановувати нове ремесло. Це була сімейна справа, яка приносила кошти — й у 16 років, навчившись розробляти свинячі туші та робити ковбаси, почав трудитися за фахом. Але… з усіх крамниць його швидко виганяли. Та й диплом отримав дивом: вкравши печатку, цілий рік завіряв власноруч виставлені собі оцінки, і якби не заступництво матері…
Тоді вітчим запропонував хлопцю вступити до армії, де були потрібні рекрути й обіцяли пристойний заробіток. Ален був у захваті! Зібрався у льотчики-винищувачі, та потрапив на флот. А через брак знань мусив або просто драїти палубу, або піти навчатися до Центру флотської підготовки. І от уже Ален фотографується в тільняшці й моряцькому береті з помпоном! Та, вивчившись на радиста, порушник дисципліни знову постає перед вибором: продовживши контракт, вирушити на війну, або… піти зі Збройних Сил. Та він іще неповнолітній, тож у першому разі потрібен дозвіл батьків — і вітчим дає його, назавжди образивши тим Алена…
РОЛЬ ЗА РОЛЛЮ
І ось такий стрімкий його злет в акторстві! Зйомки в «Басейні» Жака Дере з Ромі Шнайдер. Праця із режисером Рене Клеманом у детективі «На яскравому сонці» у 1960-му. Потім — знайомство із італійцем Лукіно Вісконті, який побачив у Делоні неогранений діамант, знявши в головній ролі у фільмі «Рокко та його брати», а потім і «Леопарді». Під впливом режисера Ален змінив гардероб, придбав садибу з конюшнею, став колекціонером. Він не приховував, що з Вісконті їх пов’язували не лише дружні й професійні стосунки, але зрештою два таланти не спрацювалися й не ужилися.
Потім була співпраця з Мікеланджело Антоніоні й «Затемнення». Молодий актор став популярним, затребуваним і… вже не бідним. Та коли 1965-го вирішив підкорити Америку, це був невдалий досвід. Актор повертається до Європи, багато грає гангстерів, поліцейських, бандитів, авантюристів. Серед особливих ролей називає «Три кроки в маячні» (1968) з Бріжит Бардо і Джейн Фондою, «Сицилійський клан» (1969) з Жаном Габеном, «Борсаліно» (1970) із Жан-Полем Бельмондо, Зорро в однойменному фільмі. Серед подальших робіт — і бачений багатьма «Тегеран-43». А ще спробував себе в ролі режисера, продюсера, сценариста. Наразі його остання роль — камео в російській кінострічці «З новим роком, мами!» (2012).
УСПІШНИЙ У БІЗНЕСІ
Коли його обрії поширшали, прийшла любов до мистецтва. А гроші дали можливість купувати вподобане, аби милуватися ним. Невдовзі його увагу привернули твори Делакруа, Жеріко, Коро, потім — скульптури Бугатті. У маєтку в Душі Делон має цілу підземну галерею; споглядання картин його заспокоює — і це стало можливим завдяки коштам, підсумовує він. Спробувавши себе в режисурі, аби заробляти більше, став одним із найбагатших у Європі. З 1964-го займався продюсуванням у створеній ним компанії, згодом відкрив іще одну. Це дало можливість самому визначати, чим займатися в кіно, обирати сценаристів та акторів. На його рахунку в цій іпостасі — понад 20 стрічок, а картина «Monsieur Klein», у якій іще й зіграв головну роль, отримала престижний «Сезар». До речі, саме цю роль і цей фільм Делон вважає своїми найкращими.
Схоже, ділова хватка властива актору по життю. З часом став професійним конезаводчиком, вирощуючи красенів-скакунів, популярних у арабських шейхів. Одного разу звернув увагу на неоковирні сонцезахисні «другі очі» бразильців — і розпочав випуск легких, елегантних окулярів у футлярах із написом «Ален Делон», продаючи їх по всьому світу дешевше, ніж конкуренти. Так само раптово став випускати одяг зі своїми ініціалами — від краваток до нижньої білизни, навіть зайнявся парфумами. При тому свій товар завжди рекламував на собі — й фінансовий успіх не забарився.
Його називають акціонером заводу шампанских вин. Якийсь час влаштовував чемпіонати світу з боксу, навіть володів авіакомпанією. А ще скуповує нерухомість, особливо старовинні замки, де розміщує свої колекції творів мистецтва, зброї, антикваріату. Подейкують, легко розстається зі своїм надбанням, якщо може вкласти ці кошти у щось прибутковіше, і що давно вже став мільярдером. Хто знає? Але за кошти не придбати ані щастя, ані молодості…
У ВІЧНИХ ПОШУКАХ ЛЮБОВІ
Батьки зблизилися з ним, коли став кінозіркою, і пишалися нащадком роду. Батько не міг повірити, що це його син досяг такого успіху. А мати перетворилася на шанувальницю. Але пустка, що утворилася в дитинстві від браку батьківської любові, так і не зникла. Навіть живучи із коханою жінкою, Делон все одне відчував самотність. Хоч його мати Едіт про це була іншої думки: «Одна жінка в його життя входила, інша виходила, а я завжди залишалася з ним».
Він був іще немовлям, а люди вже казали їй: «Який гарний у вас син!» Зрештою це спонукало Едіт почепити на візок із малюком табличку: «Дивіться, але не торкайте!» Із часом задивлятися на юнака почали вже дівчата. Вони ж після повернення з флоту, за словами Делона, заробляли йому на життя, тим самим давши можливість зайнятися кіно. «Я досяг успіху як актор і все своє життя був тим, кого любили як чоловіка», — не приховував Ален, вкотре дякуючи матері за успадковану від неї красу. Пронизливий погляд, гарні сильні руки, мужня статура чи не з перших ролей і на довгі десятиріччя зробили Делона світовим секс-символом, а його супутниці змінювали одна одну.
Та першим своїм коханням актор завжди називав Ромі Шнайдер, з якою знімався 1958 р. у фільмі «Христина». Вже відома акторка відповіла на залицяння юного красеня. Вони навіть оголосили себе парою. Крапку на бурхливому романі несподівано поставив сам Ален — можливо, побоявшись назавжди залишитися «в затінку» слави обраниці. Він просто втік від Ромі, згодом підкинувши під її двері записку: «Прощавай» і великий букет троянд — такий самий, як подарований ним уперше.
«Скелетом у шафі» актора можна назвати історію з сином німецької співачки Ніко, яка 1962 р. народила дитину, оголосивши Алена батьком. Делон так і не визнав Арі, але його мати, побачивши малюка, вирішила, що той — копія її сина, і взяла хлопця на виховання. Тож Арі виріс у кімнатці Алена, але поспілкувалися чоловіки лише на похоронах Едіт, утім, так і не порозумівшись…
Згадуючи свої страждання від розлучення батьків, Ален воліє одружитися раз і назавжди — і 1964 р. бере шлюб із французькою акторкою Наталі Бартелемі. Її перевагою перед Ромі в очах актора стала можливість залишатися поряд самим собою. Після народження первістка Ентоні щасливий Ален публічно заявив, що відтепер для нього на першому місці — син і сімейне вогнище. Та згодом почалися сварки: за однією версією — через бажання Наталі повернутися в кіно, за іншою — через її подружні зради. Коли 1968-го було вбито друга, дублера й охоронця Делона — Стефана Марковича, який мав близькі стосунки з Наталі, поліція запідозрила актора у вбивстві через ревнощі. Вісімнадцять місяців його життя пішло на те, щоб скасувати ці звинувачення. Із близьких друзів тоді не відвернувся лише Жан-Поль Бельмондо…
Розлучившись із Наталі, актор залучив до виховання сина нову подругу — Мірей Дарк, яка заради нього залишила акторську кар’єру. У цей важкий час вона дуже підтримала Алена, який одразу попередив, що ніколи не одружиться з нею — і вона це прийняла. Їх громадянський шлюб тривав 15 років; Делон кидав жінку, та незабаром повертався. І дуже підтримав Мірей, коли в неї діагностували важку хворобу серця. «Ніхто й ніколи не розлучить нас!» — пообіцяв після операції. Та як тільки їй покращало, пішов до іншої, публічно назвавши причиною розлучення неспроможність Мірей мати дітей. Хоч на схилі років саме цю історію свого кохання він назве казковою…
У 51 рік Делон захопився 21-річною нідерландською моделлю Розалі Ван Бремен, яка народила йому доньку Анушку (1990) та сина Алена-Фаб’єна (1994). Та коли 2001-го Делон знайшов законний спосіб зменшити податки для себе й дітей, «забувши» про їх матір, та разом із нащадками повернулася до Нідерландів. На цьому сімейне життя й завершилося; утім, батько й надалі бачиться з дітьми. Син, дивовижно схожий на Делона, іще 12-річним знявся з батьком. Донька ж малою найбільше хотіла, аби батьки побралися, — та Делон був непохитний.
Аж раптом у 70 років він публічно звернувся до читачів тижневика PARIS MATCH: «Я мрію про жінку, яка була б поряд. Чекаю на неї. Хай відгукнеться якнайшвидше». Іще за кілька років таке саме прохання з’явилося в… російських «Известиях»: актор прохав написати йому вже росіянок. Але й це нічого не дало.
«Не кажу, що нема кандидаток. Їх десять, та жодна не підходить для того, щоб провести з нею решту життя. Хоч я багато на що пішов би, щоб відчути останнє кохання. Мабуть, навіть відмовився б від того, що завжди казав. І був би готовий одружитися з жінкою, якби погодилася бути зі мною до кінця. Це мало би сенс. Через 50 років після обожнюваної Наталі коло замкнулося би».
СУМУЮЧИ НА СХИЛІ ЛІТ
У травні 2019-го красуня Анушка власноруч вручила батькові «Золоту пальмову гілку» за внесок у світовий кінематограф на 72-му Каннському кінофестивалі. Розчулений актор прийняв тоді нагороду, наче передчуваючи щось…
Невдовзі стався інсульт. Та вже через півтора роки 85-річний актор з’явився на обкладинці французького тижневика, як завше, усміхнений і елегантний. Ось тільки думки, якими поділився цього разу, були нерадісними: «Мати справжніх друзів завжди важко. Крім того, майже всі вже померли. Тепер нас залишилося троє: Жан-Поль Бельмондо, Жан-Луї Трентіньян і я. Не дуже-то весело. Я був наймолодшим…»
Із Бельмондо вони разом починали понад 60 років тому — й усі ці роки були друзями й суперниками водночас, «бігли стометрівку» пліч-о-пліч. Бельмондо став частиною його життя, тож після останнього прощання з другом Делон почувся повністю спустошеним.
Актор зізнається, що вже приготував для упокоєння шість місць у часовні. І що не боїться піти, але не хотів би залишити саму свою вівчарку Лубо, яку любить, мов дитину. Каже, що його віра в Бога останнім часом послабшала, але притягує Богородиця, Яку Делон називає просто по імені, розмовляє з Нею, розповідає про своє, ставить запитання — й відчуває від того полегшення. «Вона завжди поряд. Вона слухає і втішає мене».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
