Досі й не уявляла, що цей музичний інструмент аж так може співати, хоч слухала його наживо сотні разів. Авжеж — саме співати! Доки не побачила й не почула його в руках цього чоловіка. Він грав на сцені так, що, здавалося, серце от-от вирветься з грудей й подасться ген-ген тією мальованою його скрипкою дорогою — то веселою і грайливою, то сумною та журливою. Здавалося, нас було троє, ні, двоє: він і вона — єдине ціле, та — один-єдиний слухач, котрим начебто стала не одна сотня людей у залі. І хоч би яких епітетів добирала творча уява, їх однаково бракуватиме, бо неможливо одягнути в словесне вбрання те, що відчуває душа. Його скрипка, його музика сьогодні звучить замало не в усьому світі. І хоч би куди пролягали концертні дороги скрипаля-віртуоза, виконавця світової інструментальної музики Василя Попадюка, котрий уже давно живе не в Україні, скрізь він неодмінно наголошує: український музикант.
ПРО ЗІРКОВІСТЬ
Якщо говорити про якусь так звану зірковість, то, мені здається, це справді хвороба. Адже Бог усіх нас створив неповторними, талановитими. Головне — знайти себе, не лінуватися, працювати, аби отой запрограмований Всевишнім пазл склався. Кожен виконує свою роботу, от і все.
ПРО УКРАЇНСТВО ПОЗА УКРАЇНОЮ
От відповідаючи на запитання, чому залишився у Канаді, скажу, що коли приїхав туди у 1988 році, відчув українство там більше, ніж можна було його відчути на той час у Радянському Союзі. Мені надзвичайно сподобалася та країна. Я скрізь бачив тризуби, жовто-блакитні прапори, на що у нас було табу. На той час ще ніхто з українців не виїздив до Канади, не було тієї четвертої хвилі еміграції. Мені подобалися канадські українці, там народжені. І я закохався у цю країну. Можна навіть сказати, що в Канаду переїхав, бо дуже люблю свою Україну. Адже українство там не затискалося, і міг вільно почуватися українцем…
Завдяки і Канаді зокрема українець — це звучить гордо.
Мені здається, що Канада — це Україна з капітальним ремонтом. І там почуваюся, як у себе вдома. Часто в інтерв’ю кажу, що в Канаді більше спілкуюся українською, аніж тут, в Україні.
ПРО РЕПЕРТУАР
Я підбираю репертуар із того, що мені більше подобається. Багато чого переробляємо. Ми не можемо грати так, як є в оригіналі. Наша агенція навіть рекомендує грати 30 відсотків свого, а 70 — чужого матеріалу, але — впізнавано для публіки. Це наша ніша, наш стиль, і цікаво все, що переробляємо. У нашому репертуарі є музика і з моїх улюблених кінофільмів або композиторів, і музика румунських чи угорських циган. У нашому колективі працювало багато угорських циган.
Багато є й українського. Але я не зосереджуюся чи, точніше сказати, не шукаю спеціально щось українське. Мені подобається якась мелодія чи твір — беремо і робимо. Щось пишемо самі. Музика не має національності.
Спеціально ні для кого нічого не роблю. Бо навіть часто запитують, чи змінюю репертуар, приїжджаючи в ту чи іншу країну. Ні, не змінюю. Граємо те саме, знову ж таки, працюємо для себе. Люди нас запросили — значить, їм подобається наша гра.
ПРО УКРАЇНЦІВ
Люблю людей наших. Тільки от ніяк не можу зрозуміти, в чому наша нація так согрішила. Хороша, працьовита, талановита. Але постійно виникають якість перепони або ж до влади приходять керівники, які думають лише про свої кишені… Унікальна країна — з найдорожчими автомобілями і найгіршими дорогами. Коли після повернення до Канади в мене цікавляться, як там в Україні справи, зокрема відповідаю і так: у Києві є дуже велика проблема — ніде припаркувати «Lexus», бо там уже «Bentley» стоїть. (Сміється). І всі просять гроші, нарікаючи, які ж бідні та нещасні.
ПРО УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО У СВІТІ
От чим завжди Україна славилася за кордоном? Це — хор Вірьовки, ансамбль Вірського, київський балет. Якщо хтось тут говорить, що навіщо знову ці шаровари або галушки, то я заперечую: люди добрі, то ви ж світові цим і цікаві, це те, що є у вас самобутнього. Та перекладіть виступи будь-якої групи англійською мовою й побачите повне мавпування. Своя ж поп-музика десь на такому рівні, як на сільському весіллі у 70-х роках. А людям цікаво те, що ідентифікується як українське. Годі ще де побачити такий гопак, який є в Україні і який відомий тепер у всьому світі. Честь і хвала! Чужинцям таке цікаво. Я розумію, що багато кому з артистів хочеться бути Брітні Спірс, але ж вона вже давно є! Якщо хочете варитися у своїй консервній банці, то співайте далі, але це — для дуже вузького кола. Не хочу називати прізвищ, ображати, бо з багатьма українськими артистами дружу, але, відверто кажучи, багатьом із них, аби піти в світ, треба шукати свій стиль і співати якісною англійською. Мовний бар’єр — серйозна перешкода. Коли ж якась поп- чи рок-зірка розповідає, що була за кордоном на гастролях, то так, ви були, але грали для діаспори, своє для своїх. А хор Верьовки чи ансамбль Вірського завжди грали і грають на широку публіку, прославляючи Україну своїм мистецтвом.
ПРО КРАЩЕ ЖИТТЯ
Хто прагне кращого життя, має почати з себе — прибирати, не смітити у своїй хаті, стежити за чистотою на подвір’ї, у під’їзді, ліфті. Ніхто за вас це не зробить і не переконуватиме не писати на стінах, не бити чи не викручувати лампочки в коридорах, не кидати сміття під ноги. Чомусь українці, потрапляючи за кордон, відразу змінюються на краще. Чому? Бо — середовище їх змінює. То треба створювати гарне середовище тут, довкола себе. Тільки так.
Грудень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Василем Попадюком можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
