Він – із числа тих, улюблених мільйонами акторів, яких на всіх континентах упізнають, не питаючи прізвища. Ним зіграно близько сотні ролей у кіно і понад 40 – в театрі. Він став Командором Ордену мистецтв і літератури та ордену Почесного легіону Франції, отримав премію «Сезар» і Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, двічі номінувався на премию BAFTA як кращий іноземний актор. А для французів після ролі в однойменному фільмі Клода Лелуша Жан-Поль Бельмондо – просто Бебель, що можна перекласти як «улюбленець долі».
У ПОШУКАХ СЕБЕ
Батьки хлопчика, котрий народився 9 квітня 1933 року в аристократичному передмісті Парижа, були творчими людьми: Поль Бельмондо з сицілійської родини — відомий скульптор, професор витончених мистецтв; мати, Мадлен Бельмондо — художниця. В сім’ї підростало троє: Жан-Поль із братом Аленом, який згодом став кінопродюсером, і сестра, майбутня акторка Мюріель Бельмондо. Батько всіляко намагався виховати в дітей відчуття прекрасного, тож чи не кожні вихідні Жан-Поль разом із татом відвідував Лувр та інші паризькі музеї. Про їхні стосунки можна судити з реакції сина на нагородження через роки «Сезаром» за фільм «Улюбленець долі»: актор відмовився тоді від нагороди, оскільки скульптор — автор статуетки — колись зневажливо відгукнувся про роботи батька.
Жан-Поль мав щасливе дитинство. Малим був гарненьким і часто позував батькові, коли той ліпив купідонів, — вони й дотепер ще прикрашають деякі паризькі фонтани. А от за характером — зовсім не янголятко! І не було нічого цікавішого для Жан-Поля за футбольну гру, під час якої м’яч інколи влітав у сусідські вікна. Нерідко він азартно передражнював когось, і мати, намагаючись протистояти таким нахилам, спробувала зацікавити сина театральними постановками «Комеді Франсез». Наслідки були несподіваними: 17-річний юнак спробував… утекти з дому із мандрівним театром. Швидко повернувшись, вирішив піти батьківським шляхом, та відчув: взявся не за свою справу. І серйозно захопився таким незрозумілим для його родини… боксом — аж до того, що виграв чемпіонат Парижа в напівсередній вазі! (Згодом це стане в пригоді, коли гратиме ролі поліцейських чи суперменів. А бокс залишиться з ним на все життя, хоч із часом до переліку спортивних захоплень увійдуть і теніс, гонки, парашутний спорт…)
Здавалося б, юнак зосередився на боксі — та незабаром непосида вирішує… відслужити в армії! А підхопивши там туберкульоз у легкій формі, під час одужання в провінції його творчі гени переможуть і Жан-Поль вирішить: його покликання — акторство! Ну або… фермерство! Почувши про таке, батько поспішає знайти викладача, який би підготував сина до вступу.
ВАЖКИЙ ПОЧАТОК, СТРІМКЕ ПРОДОВЖЕННЯ
Перед відомим актором — приятелем батька — молодший Бельмондо в особах виконує байку Лафонтена про ворону й лисицю. Та вердикт Андре Брюно — юнак не має шансів! Проте він таки вступає до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва, і його сусідкою по парті стає Анні Жирардо. За роки навчання Бельмондо зарекомендує себе таким бешкетником і прогульником, що від відрахування його врятує лише драматичний талант, який ставатиме все очевиднішим. Під кінець навчання стає одним із найуспішніших учнів — але зі скандальною репутацією.
Звісно, як актор він не відповідав звичним уявленням про чоловічу красу, кіновзірцем якої тоді став Ален Делон. Зламаний на боксерському рингу ніс, крупні, недосконалі риси обличчя, завеликі як для чоловіка губи — усе це викликало скептицизм викладачів щодо перспектив Бельмондо у кіно й на сцені. Починав із театральних антреприз. Та вже за кілька років стало очевидним: у кіноролях підкорювачів жіночих сердець Жан-Поль нічим не поступається красеню Делону! Більше за те, в нього часто виникали романи з партнерками по знімальному майданчику, серед яких були такі визнані талановиті красуні, як Софі Лорен, Мішель Мерсьє (вона ж Анжеліка), Клаудіа Кардинале, Урсула Андресс, Бріжіт Бардо, Ванесса Параді — і майже завжди він закохується в своїх партнерок на знімальному майданчику.
ЖИТТЯ В КІНО
Іще 1957-го актор уперше знявся в «класичному» фільмі про Мольєра і його твори. Невдовзі почав співпрацювати з молодими режисерами. У картині «Будь красивою та помовчуй» уперше зустрівся з дебютантом Аленом Делоном, а в фільмі Жан-Люка Годара «На останньому подиху» зіграв чарівного і безпринципного Мішеля Пуакара, ставши зіркою кіно в свої 26 років. Відтоді Бельмондо затребуваний у всіх режисерів, тож забуває про ролі другого плану: тепер він — головний герой. А саму стрічку визнають культовою для французького кіно 1960-х і однією з найважливіших у світі за рівнем впливу на суспільство. Поступово до його фільмографії додаються «Мавпа взимку», «Леон Морен», «Стукач», «Бананова шкірка», «Людина з Ріо», «Картуш». Славу актора примножать кінострічки «Жінка є жінка», «Злодій», «Високі підбори», «Божевільний П’єро».
Почавши зніматися в кіно, Жан-Поль навчиться чудово водити машину й літак, стрибати з парашутом та виконувати трюки на трапеції під куполом цирку. При цьому так само смішитиме глядача, збагативши кіно безліччю розіграшів та веселих витівок, учасники яких — його зіркові приятелі. Оцінить глядач і чарівність та неповторність його голосу, а 1963-го порине в написану актором книжку «30 років і 25 фільмів». Фільм Жан-Люка Годара «Божевільний П’єро», де актор зіграв роль зневіреної людини, номінують на головну нагороду Венеціанського кінофестивалю. У фільмі «Чудовий» матиме дві ролі — письменника і героя його книг — шпигуна. А ще були «Потвора» і «Професіонал», роль спецагента Жосслен Бомона в якому стала ще однією візитівкою Бельмондо. І ціла низка успішних робіт — «Пограбування», «Поодинці», «Поза законом», «Невідомий у будинку», «Знедолені»…
ЗУСТРІЧ ІЗ ІВАНОМ МИКОЛАЙЧУКОМ
Після виходу картини Івана Миколайчука «Білий птах з чорною ознакою» Бельмондо захотів з ним зустрітися. Довідавшись, що той на зйомках у Болгарії, прийшов, аби особисто запросити Івана посидіти в барі перед своїм відльотом. Від перекладача відмовився: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». Вони просиділи весь вечір, порозумівшись без жодного слова…
УСПІШНИЙ КОМЕРСАНТ
До 1986-го Бельмондо — один з комерційно найуспішніших акторів. До того ж, співвласник італійського ресторану Stresa на вул. Chambiges, 7 у Парижі. Згодом створює власну кінокомпанію Cerito, названу за дівочим прізвищем бабусі. Зокрема продюсує фільм «Улюбленець долі», де грає головну роль. Але пізніше продає її, натомість придбавши занедбаний театр на Монмартрі й відтоді поєднуючи роботу в театрі та кіно. Одного разу в літака, яким летів і Бельмондо, відмовив двигун. Пасажири запанікували; один із них у відчаї кинувся до актора: мовляв, чого ж ви сидите, зробіть хоч що-небудь! Бельмондо впевнено пообіцяв усе владнати — і люди заспокоїлися. А лайнер успішно приземлився!
ПЕРШІЙ ДРУЖИНІ БУЛО ЛИШЕНЬ 13…
Усе життя Жан-Поля оточували жінки — і не лише на екрані. Згадував, що інтерес до жіночої статі відчув іще в 6 років, коли його батькові-скульптору позувала їхня гарненька покоївка. У зеніті слави казав про це коротко: «Без жінок я — ніщо!» І хоч офіційно був одружений двічі, по життю його супутниці змінювали одна одну. А згадуючи про свої успіхи «серцеїда», зізнавався: мовляв, «короткотермінових інтриг було кілька сотень».
У 20 років він закохався в юну красуню балерину і танцівницю Рене Константен, яку «перейменував» в Елоді. Законний шлюб вони тривалий час тримали в таємниці: молодій дружині було лише… 13 років! Саме стільки вони прожили разом, народивши трьох дітей: сина Поля (1963) та двох доньок — Патрицію (1958–1994) і Флоренцію (1960).
…Та на чергових зйомках актор раптово і взаємно закохується в голлівудську кінодіву Урсулу Андресс — кращу виконавицю ролі «дівчини супершпіона Джеймса Бонда». Елоді спробувала втрутитися, — та де там! Подавши на розлучення, вона швидко вийшла заміж, але вихованням дітей батьки займалися спільно. Тим часом Урсула ввела Жан-Поля до товариства голлівудської богеми. Закохані обмінювалися неабиякими презентами: він їй — особняк на Лазурному березі Франції, вона йому — будинок на Ібиці. Кожен його день із цією жінкою впродовж семи років був як вихідний, але спільної буденності Урсула не бажала — і Бельмондо зробив свої висновки.
На чергових зйомках йому запаморочилася голова від нового почуття до італійки Лаури Антонеллі. Щоправда, та була заміжня, але швидко розлучилася і придбала для їхніх зустрічей квартиру в Римі. Кілька років вони були однією з найчарівніших пар Голлівуда. Лаура теж хотіла вільних стосунків, тому кожна зустріч — у вихідні, свята, під час канікул — приносила радість. Але будні вони проживали окремо. Й одного дня він пішов…
Чергове почуття до бразильської манекенниці, доньки банкіра Марії Карлос Соттомайер, молодшої на 39 років, не принесло Бельмондо особливого щастя. Сім років та мешкала в нього, витрачала на себе його кошти і… спокушала інших чоловіків. Перспективу народження спільних дітей вона категорично відкидала — і зрештою грюкнула дверима, вручивши актору цуценя йоркширського тер’єра: «Може, хоч ця сучка принесе тобі щастя!»
Не повірите, але саме Майя — так назвав собача — «познайомила» Бельмондо з француженкою Наталі Тардивель, яка мала собаку такої самої породи! І хоч 30-річна різниця у віці давалася взнаки, та закоханий актор застосував усю свою чарівність — і Натті не встояла. Вона турбувалася про Жан-Поля, як рідна ненька, потоваришувала з його рідними і, не бажаючи виглядати його утриманкою, не витрачала коштів, залишених ним на господарство. Але про офіційний шлюб Жан-Поль не думав, поки 2001 р. в нього трапився інсульт. Згадуючи про це, актор зізнавався: йому дуже пощастило, що саме Натті тоді опинилася поруч. Повернувшись з її допомогою до повноцінного життя, Бельмондо змінив своє ставлення до шлюбу — і нарешті зробив обраниці офіційну пропозицію. А потім у них народилася дівчинка, Стелла (2003). «Це найвище щастя, коли жінка кохає тебе заради тебе самого», — зізнавався Жан-Поль. І в 75 років… подав на розлучення.
Та дуже швидко його нову обраницю Барбару Гандольфі, бізнес-леді і колишню модель «Playboy», поліція звинуватила у веденні нелегального бізнесу та фінансових махінаціях, а сам актор опинився під підозрою. І хоч його переконували подати на Барбару до суду, вирішив розійтися мирно.
ПІЗНЯ ОСІНЬ
Якось він порівняв себе з дубом, який гнеться, але не ламається… Коли трапилося лихо, Жан-Поля швидко евакуювали в адміністративний центр Корсики, а звідти спецрейсом — до паризької клініки Сен-Жозеф. Та наслідки пережитого інсульту з частковим паралічем правої сторони тіла були тяжкими. Він не міг говорити, спілкуючись лише жестами. Після кількох місяців нерухомості в ліжку спершу пересувався на візку, згодом почав ходити з тростиною. Роботу в театрі й кіно довелося припинити. Та колишні заняття спортом допомогли здолати хворобу.
У 2008 р. Бельмондо знову з’явився на екранах у фільмі «Людина та її собака», зігравши немічного, хворого старого Шарля, якого вигнали з дому, і лише вірний собака залишився поруч. У його ролі режисер Франсіс Юстер бачив лише Бельмондо. На цих зйомках 74-річний актор почувся щасливим як ніколи. І хоч колись казав, що його «ідеал — померти на сцені», та 2015-го оголосив про завершення своєї кінокар’єри. А роком пізніше на Венеціанському кінофестивалі отримав нагороду «Золотий лев» за внесок у світовий кінематограф.
Тепер живе один, поруч із ним — лише водій і помічниця по господарству. Звикнувши до своєї самотності, насолоджується кожним днем, подарованим Богом, і дуже тішиться шістьма онуками, які обожнюють дідуся. Йому подобається гратися з дітьми, забувши про свій вік. Дехто з онуків такий схожий на нього…
«Можна бути «старим молодим» і «молодим старим», — каже Бельмондо. — Треба викинути з голови ваш вік і жити тим життям, яким хочете».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
