У календарі визначних дат української історії — 27 (17) квітня 1648 року. У цей день 11 тисяч запорожців на чолі з Богданом Хмельницьким та його союзник Тугай-бей із шеститисячним загоном татарської кінноти вийшли із Січі назустріч польській армії під командуванням Стефана Потоцького, яку відрядили у каральну експедицію проти повсталого українського козацтва. Так почалася Національно-визвольна війна 1648–1654 років, у вогні якої гартувалася ідея незалежної Української держави.
ПЕРЕМОГА ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ
29 квітня дві сили зіткнулися: Потоцький став табором у верхів’ях річки Жовті Води, а Богдан Хмельницький поспішив назустріч реєстровим полкам на королівській службі, котрі після перемовин із гетьманом приєдналися до повстанців і повернули свою зброю проти польської армії. Досвідчений полководець і стратег влаштував біля табору Потоцького парад козацького війська, й решта реєстрових козаків, що перебували на службі в Потоцького, приєдналися до Богдана Хмельницького. 30 квітня гетьман розпочав штурм ворожих позицій і лише за два тижні, 16 травня, після того як козаки в одній із сутичок заволоділи королівським знаменом, вдалося завдати ворогові нищівної поразки. Перемога козацького війська під Жовтими Водами стала першою перемогою української арміїі в національній революції. За десять днів козаки розбили польське військо і під Корсунем, куди відступили залишки загонів з-під Жовтих Вод, що приєдналися до основних польських сил — Миколи Потоцького і Мартина Калиновського.
25 травня армія Хмельницького переправилася через Рось і увійшла в Корсунь. Поляки підпалили місто й почали відступати. А вже наступного дня військо Потоцького потрапило у пастку — гетьманський розвідник Тимофій Зарудний, який видав себе за провідника, завів ворогів у болото. Історики переконані, що саме з нього наш північний сусід «списав» міфічного Івана Сусаніна. За чотири години козаки розбили поляків — більшість загинула й потрапила в полон. Із 20-тисячної армії Потоцького врятувалося лише півтори тисячі вояків. Річ Посполита опинилася на межі катастрофи: «Оскільки жодна сила не стояла на перешкоді, татари і козаки вдерлися аж під Білу Церкву… могли загрожувати навіть Кракову і Варшаві, не зустрічаючи опору. Бо такий страх запанував, що всі думали більше про втечу, ніж про оборону», — писали сучасники.
ПРИ НАРОДЖЕННІ НАЗВАЛИ ЗИНОВІЄМ
Народився народний герой, оспіваний у думах, прозаїками й поетами, в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, в Суботові нині Черкаської області близько 6 січня 1596 р. Історики вказують, що дата і рік народження приблизні. При народженні батьки назвали сина Зиновієм, Богданом він став, коли здобув славу. Хмельницький був високоосвіченою людиною — спочатку навчався у школах Чигирина і Києва, потім в єзуїтському колегіумі у Львові. Добре знав польську й латину, турецьку, грецьку, французьку. Цінував книги, любив грати на бандурі.
У ПОЛОНІ
Про таких козаків, як Хміль, можна сказати, що народився з шаблею. Десь двадцятирічним юнаком він розпочав службу в Чигиринській сотні реєстрового війська. У серпні 1620 р. разом із батьком вступив до війська коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, що готувалося до походу на Молдову. Згодом щербив шаблю у битві з турками під Цецорою, де загинув старший Хмельницький, а молодший потрапив у полон. У неволі юнак провів два роки, за які добре вивчив турецьку мову та місцеві звичаї. Перебуваючи в полоні, був перекладачем у командувача османським флотом. Зиновія-Богдана викупила чи обміняла на родовитого турка, захопленого раніше козаками, мати.
Повернувшись із полону, Хмельницький з новими силами й завзяттям кидається у вихор битв — бере участь у козацьких наступах на татар і турків, у козацько-селянських повстаннях Федоровича і Павлюка, у походах Остряниці та Гуні. Професійний військовий випробував себе і в морських експедиціях, відточував дипломатичний хист у посольствах запорожців до польського короля. За сміливість і порятунок польського принца, майбутнього короля Владислава IV, під час війни з Московією отримав золоту шаблю.
«УКРАЇНА» ПО-НОВОМУ ЗАЗВУЧАЛА
І хоч Хмельницький взявся за шаблю через те, що чигиринський підстароста Данило Чаплинський весною 1647-го вчинив підступний напад на його маєток у Суботові – погромив господарство, викрав хлібні запаси й худобу, жорстоко побив сина Остапа, який невдовзі помер, й захопив шляхтянку Мотрону (Гелену), велике кохання полководця, вивіз її у Чигирин і невдовзі з нею обвінчався, гетьман від самого початку виступу керувався ідеєю створення й унезалежнення Української держави.
4 лютого 1648 року чигиринський сотник Богдан Хмельницький на чолі загону козаків напав на польський гарнізон на мисі Микитин Ріг, захопив Микитинську Січ і розбив ворожу залогу. Там же на Микитинській Січі на козацькій раді Зиновія-Богдана обрали гетьманом Війська Запорозького. За Хмельницького був не лише кошовий, а й старшини, вояки, що не раз нюхали порох. Козацький літописець Самійло Величко писав: «…За давнім запорозьким звичаєм, ударили з трьох найбільших гармат, а переночувавши, удосвіта знову стріляли з гармат. Коли розвиднилося, до Січі зібралася вже значна частина війська понад 30 тис. Коли вдарили на раду, то побачили, що для такої кількості війська січовий майдан затісний. Тому кошовий з Хмельницьким і військом змушені були вийти за фортецю».
Після палкого виступу Богдана, а він був чудовим оратором, не гіршим, ніж вояком, зібрання вигукнуло: «Слава і честь Хмельницькому! Нехай він буде гетьманом!» Тоді кошовий послав писаря до скарбниці, звідки той приніс клейноди: булаву, військову печатку, королівську хоругву, бунчук із позолоченою кулею. Як тільки старшини вручили полководцю ті знаки, Хмельницького визнали гетьманом. Після ради козаки розійшлися по куренях, а гетьман із кошовим пішли до церкви.
Після перемоги козаків у битві під Зборовом 18 серпня 1649-го гетьман означав себе як «єдиновладець і самодержець руський» і уклав із королем угоду, що визнавала автономність гетьманської влади в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і східних районів Волині та Поділля до річки Случ. На територїі площею 200 тисяч квадратних кілометрів із населенням близько 3 мільйонів чоловік постала самоврядна козацька держава, в якій розпочалося формування власного уряду, судової влади, податкової системи й інших державних інституцій. Він збирався карбувати власну монету та створив ефективну й розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивіл писав у щоденнику, що Хмельницький мав своїх розвідників повсюди, навіть у Венеції.
Ще навесні 1648-го, коли козацька армія завдала нищівних поразок польській під Жовтими Водами та Корсунем, Хмельницький висунув вимогу знищення органів королівської влади на частині Київського воєводства й встановлення там козацьких порядків. Розроблення програми створення незалежної Української козацької держави, спадкоємиці Київської Русі, Богдан завершив у лютому–квітні 1649 р. Гетьман надав нового політичного звучання терміну «Україна», він створив структури, що працювали на розвиток молодої держави: власні збройні сили, фінансову, митну, поштову служби, розвинув внутрішню і зовнішню торгівлю.
ХМЕЛЬНИЧЧИНА
Враховуючи колосальний вплив особистості діяча на хід тогочасних подій, історики часто називають період Національно-визвольної війни — Хмельниччиною. Дмитро Дорошенко писав, що Хміль «поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища». Українську козацьку державу визнали багато країн світу — Австрійська й Османська імперії, Бранденбурзьке курфюрство, Венеціанська республіка, Шведське королівство, Прусське герцогство, Волоське і Трансільванське князівства, Кримське ханство.
ОДНА З ЙОГО ДРУЖИН ПІДПИСУВАЛА ДЕРЖАВНІ УНІВЕРСАЛИ
Богдан Хмельницький був тричі одружений — перший раз на доньці багатого купця з Переяславщини Ганні Сомко, яка народила козаку десять дітей. Після її смерті — на Гелені Чаплинській (красуню син гетьмана Тиміш повісив на міських воротах чи то за подружню зраду, чи то за крадіжку барильця із золотом із гетьманської скарбниці та шпигунство). Потім, у 1651 р., — на Ганні Золотаренко, сестрі полковників Івана та Василя Золотаренків. Представниця давнього козацького роду мала владний характер і брала активну участь у державних справах свого чоловіка. Завдяки їй Чигиринська резиденція стала справжньою державною столицею, де пишно, з оркестром, приймали іноземних дипломатів і гостей. До неї за посередництвом у міжнародних справах із листами зверталася королева Польщі Марія-Людвіга. Ганна керувала сімейними справами Хмельницьких, завідувала гетьманською скарбницею, і коли гетьман був у від’їзді чи хворів, підписувала державні універсали. Збереглися відомості про універсал на маєтності Густинського монастиря, виданий 22 липня 1655 року, з підписом «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька», печаткою та родовим гербом «Абданк».
Орися ВЕЛИЧКО.
