Першого січня виповнилося 112 років від дня народження безкомпромісного борця за незалежність України Степана Бандери. Десятиліттями радянська, а потім російська пропаганда ліпили з фейків його негативний образ. У свідомості багатьох, і не лише в самій Росії, в окупованому Криму і на відрізаній війною від великої України частині Донбасу, Бандера та бандерівці — зрадники і колаборанти. А запитай тих, хто найголосніше, з презирством кричить «Бандєра!», хто ж такий Степан Андрійович і що відомо про нього, нічого не скажуть, бо насправді нічого не знають про провідника ОУН.
СИН СВЯЩЕННИКА
Народився майбутній лідер української нації у 1909 р. в селі Старий Угринів, нині Івано-Франківської області, у сім’ї греко-католицького священника. Дитинство його припало на Першу світову, в селах школи не працювали, тож із братами та сестрами навчався вдома, де була велика бібліотека. Десятирічним Степан вступив до Стрийської гімназії, а на четвертому році навчання вже читав лекції гімназистам. Із дитинства хворів на ревматизм суглобів, тож інколи не міг ходити, був низенький, у 19-річному віці мав зріст 159 сантиметрів, у дорослому — 162. Через хворобливість Степана не брали до молодіжної організації «Пласт», куди вступив із третьої спроби. Усе життя слідував Пластовим законам, один із яких вимагав дбати про здоров’я та відмовитися від марнотратного життя. Юнак наполегливо займався спортом — бігом, японським бойовим мистецтвом, гімнастикою, фехтуванням, плаванням, був шахістом, найбільше любив пішохідний туризм і лижі. Степан Бандера казав: «Ми мусимо бути здоровими, бо Україна потребує здорових людей, тілом і духом». У своєму життєписі коротко зазначав: «Не курив і не пив алкоголю», був одним із творців кампанії «Святкуймо без алкоголю». Навіть своє скромне весілля з Ярославою Опарівською, донькою священника, молодою активісткою ОУН, у 1940-му організував без вина та горілки.
ВИДІЛЯВСЯ З-ПОМІЖ ІНШИХ
Друзі по Стрийській гімназії та Львіській політехніці пригадували, що Степан виділявся з-поміж інших — був ощадливим, чесним і зверхньо ставився до людей «неідейних». Про таких казав: «Темний нарід! Ні читати, ні писати!» «Він мав таку звичку, що тим людям, яким не вірив і до яких ставився з погордою, не дивився в очі, лише дивився якраз у вікно», — писав про Бандеру його гімназійний товариш Ярослав Рак, згодом провідний діяч ОУН.
Юнак мав уроджене почуття гумору. Під час дискусій сипав доречними дотепами, приказками, цитатами зі Святого Писання чи з української літератури, цитував вірші. Вмів добре наслідувати говірку своїх друзів, інколи повторював їхні виступи слово в слово, бо мав гарну пам’ять.
Ще одна характерна риса Степана Бандери — жадоба знань. «Читав дуже багато, зокрема історичну літературу, спогади політичних діячів, у тому числі чужинецьких — польських і німецьких. Писав дуже чітко. Цікавився розвитком техніки, читав технічні журнали», — згадував Степан Мудрик.
ПОНАД УСЕ ІДЕЯ — ВІЛЬНА ВІД БУДЬ-ЯКИХ ОКУПАНТІВ УКРАЇНА
Коли на початку 1929-го постала Організація Українських Націоналістів (ОУН), Степан стає її членом та поринає у боротьбу за головну мету життя — мати власну державу на своїй, українській, землі. Двадцятисемирічного тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні за підпільну діяльність поляки засудили до двох довічних ув’язнень. Процеси, що проходили у 1935-36 рр. у Львові та Варшаві, назвали «справою Бандери та товаришів». Коли його ввели до зали суду, підсудні встали та привітали крайового провідника вигуком «Слава Україні!» На звинувачення той відповідав: «До вини не почуваюся. Свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку».
Пізніше в автобіографії напише: «Я сидів у в’язницях «Свєнти Кшиж» коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів. Одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві — індивідуально, у Львові й Бересті».
У лютому 1940 р. постає Революційний Провід ОУН, який очолює Степан Бандера, він ініціює і створення Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил для боротьби за незалежність краю. 30 червня 1941 р. ОУН у Львові проголошує відновлення Української держави. У гітлерівській концепції нової Європи такої держави, як Україна, не було, тож уже за кілька днів після проголошення Акту почалися арешти й розстріли провідних членів ОУН. Після відмови відкликати Акт відновлення Української держави 5 липня 1941-го гестапо заарештувало Степана Бандеру. Радянська пропаганда приховувала, що з січня 1942-го по грудень 1944-го провідник ОУН був в’язнем німецького концтабору Заксенхаузен, в одиночній камері №73 провів три роки. Комуністи приховували й те, що в концтаборі Аушвіц у 1942 р. були закатовані двоє його рідних братів — Олександр, доктор політекономії, та Василь, випускник філософського факультету Львівського університету. Очевидець пригадував, що їх обсипали вапном, били до непритомності та кидали в бочку з водою. Третій рідний брат Богдан загинув (за однією з версій) від рук гестапо 1943-го, в Херсоні.
Із концтабору Степана Бандеру разом із кількома іншими провідниками ОУН звільнили війська союзників. У той час гітлерівці намагалися об’єднати антикомуністів під командуванням радянського генерала Андрія Власова, котрий, потрапивши в полон, перейшов на бік нацистів і сформував РОА (Русскую освободительную армию). Степан Бандера відмовився співпрацювати з Власовим, що був під протекцією райхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Обер-фюрер СС Бергер у звіті Гіммлеру про провідника ОУН писав: «Загальне враження: це спритний, впертий, фанатичний слов’янин. До останнього вірний своїй ідеї. Зараз для нас неймовірно цінний, пізніше — небезпечний. Ненавидить як великоросів, так і німців».
НЕЙМОВІРНО ВИСОКА ЦІНА
За свою любов до України, яка була найвищою цінністю, Степан Бандера та його родина заплатили неймовірно високу ціну. Через політичну діяльність провідника ОУН були знищені майже всі рідні. Батька, священика Андрія Бандеру, який відмовився виїхати з окупованої радянськими військами Західної України, і казав: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу», розстріляли у підвалах НКВС 10 липня 1941 року. Сестер Оксану, Володимиру та Марту-Марію радянська влада відправила в сибірські табори. Марта померла на чужині, Оксана повернулася додому через 50 років поневірянь.
Із підпілля провідник дуже хотів повернутися в Україну, адже розумів, що головний фронт боротьби за Україну там. Але таке рішення означало б здачу радянським спецслужбам. Тож йому довелося взяти чуже прізвище і решту життя прожити в підпіллі.
Степан Бандера був домашньою людиною — залюбки ходив у магазин за покупками, вмів готувати, полагодити кухонне начиння. Дуже любив своїх доньок Наталю і Лесю та сина Андрія. Наталя народилася у 1941 р., того ж року провідника арештували німці. Дружині Ярославі з немовлям довелося переховуватися. Її матір, за те, що віддала доньку за Бандеру, вбила боївка Армії Крайової, брата розстріляли гестапівці. Коли провідника звільнили з концтабору, Наталі вже було майже чотири роки. З нею та молодшими дітьми батько намагався провести кожну вільну хвилину, займався спортом, ходив у походи. Леся в два роки вже добре плавала. Наталя стала членом Пласту, а її сестра і брат часто їздили у табори Спілки української молоді.
ПІД ПРИЦІЛОМ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ
Старша донька розповідала, що довго не здогадувалася, хто насправді її батько. Радянські спецслужби влаштували справжнє полювання на провідника і його родину. До 1948 року Бандери шість разів змінювала місце проживання — Берлін, Інсбрук, Заєвельд, Мюнхен, Гiльдесгайм, Штарнберг.
15 жовтня 1959 року агент КДБ Богдан Сташинський у під’їзді будинку вистрелив провіднику, який проживав у Мюнхені під ім’ям Штефана Попеля, в обличчя зі спеціального пістолета, зарядженого ціаністим калієм. За два роки вбивця здався західнонімецькій владі й зізнався, що був виконавцем замаху на керівників ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру. Обох застрелив зі спеціально виготовленого для цього пістолета, що випускав у жертву випари кислоти.
Тоді ж судові органи Німеччини оголосили, що Сташинський діяв за наказом генсека Хрущова і голови КДБ Шелепіна. Пізніше Німецький Верховний суд проголосив, що у смерті Степана Бандери винний уряд Москви.
Керівник розвідки ОУН Степан Мудрик пригадував, що у 1947–1959 рр. на провідника було здійснено сім замахів, була й спроба викрасти його сина, учня гімназії.
Після вбивства Степана Бандери Служба безпеки ОУН вирішила перевезти його родину із Мюнхена у більше безпечне місце. Дружина провідника, донька Леся та син Андрій переселилися у Канаду й доживали віку в місті Торонто. Наталя мешкала у Німеччині, де вийшла заміж за відомого громадського діяча Андрія Куцана. Померла у Мюнхені на 44-му році життя у 1985-му.
НАРОДЕ, ОБИРАЙ СВОБОДУ!
Степана Бандеру, який ніколи не служив у Вермахті, не захоплювався Гітлером і нацистами, не воював, а сидів у німецькому концтаборі, російські пропагандисти, всупереч історичним документам, називають військовим злочинцем і фашистом. Своє життя Бандера, прізвище якого в перекладі з іспанської — прапор, присвятив боротьбі проти ворогів України, як радянців, так і нацистів. Після Другої світової в еміграції він створював Антибільшовицький блок народів та відстоював право України мати незалежну державу. Цього не пробачають йому кремлівські вожді й понині.
Шана послідовників і ненависть ворогів свідчать: Степан Бандера і сьогодні виконує місію прапора для української нації. Його цитати: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний»; «Без власної держави, без визволення, отже, і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії» залишаються актуальними, як і десятиліття тому.
РІД НЕ ЗАГИНУВ
Рід Бандер, незважаючи на винищення, не загинув. По смерті Василя Бандери залишилася продовжувачка роду — донька Дарина, яка згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою. У Володимири, яку змушували зректися брата й засудили до 10 років таборів у Мордовії, народилося п’ятеро синів і донька. Двоє дітей — Орест і Софія — залишилося в Наталки, доньки Степана Бандери. Нині у провідника 5 онуків і 10 правнуків. Один з онуків — Степан Бандера-молодший проживає в Канаді, пять років мешкав в Україні, часто сюди приїздить. В одному з інтерв’ю розповідав: «Я знайшов дівчину зі свого «села» — Вінніпега. Вона — канадська українка… І вирішили решту свого життя провести разом». У листопаді 2010 року в Бандер народився син Богдан.
Степан Бандера-молодший бере активну участь в українському громадському житті. Разом із екс-очільницею МОЗ Уляною Супрун він продюсував фільм про російсько-українську війну «Наші котики» режисера Володимира Тихого.
Світлана ЧОРНА, журналіст.
Джерела: Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Історична правда, Радіо Свобода, ОсвітаUA.
