З нагоди цього дня друкуємо дві історії людей, яким вдалося позбутися згубної звички, а також нагадуємо читачам досвід лікаря Комаровського, яким він поділився під час «Порадницької гостини». Дякуємо Отто Стойці, головному лікарю Київського міського центру здоров’я, за допомогу в підготовці матеріалу.
ЗАПОРУКА УСПІХУ — ЧІТКИЙ ПЛАН І ТРОХИ СИЛИ ВОЛІ
Я почав курити у 15 років, ще в училищі. Пробував кинути разів із п’ять, бо завжди розумів, що це шкодить здоров’ю, але кожного разу зривався. Найкраще пам’ятаю перший раз. Я тоді був молодий спеціаліст одразу після інституту, працював бухгалтером в одній організації. Кинув і тримався два тижні, хоч було важко і весь час хотілося курити. Але намагався відволікатися і не думати про сигарети. Тоді саме здавали річний звіт, і були певні проблеми, не сходилися цифри… Одне слово, я був у стресі, й «порятунком» стала сигарета. Після того знову курив. Були ще спроби, але в мене вже розвинулася нікотинова залежність, і здавалося, що кинути курити нереально.
Два роки тому виникли певні проблеми зі здоров’ям, і я вирішив, що таки треба кинути. Оскільки впоратися з цим самостійно було складно, пішов до знайомого лікаря. Він порадив скласти власний план відмови від куріння, а також купити нікотиновий пластир. Так і зробив. Призначив дату і того дня кинув. Спершу було важко, але намагався дотримуватися складеного плану (повикидав із квартири всі сигарети, змінив звички, тимчасово обмежив спілкування з друзями-курцями тощо), а ще дуже допомогли пластирі — зменшували потяг до сигарети. Я протримався три тижні, а потім стало легше.
Не курю вже майже два роки і дуже з того щасливий. Чого всім бажаю.
Валентин, бухгалтер, 50 років.
Я БАЧИВ УСЮ «КРАСУ» НІКОТИНОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ
Я колишній курець із багаторічним стажем. У цьому соромно зізнаватися, бо я медик, а курив зі студентських років: у медінституті, ховаючись від викладачів, на роботі, біля лікарні, ховаючись від пацієнтів. Так, я усвідомлював небезпеку куріння, але чомусь спрацьовував принцип (до речі, він діє для більшості курців) «зі мною нічого поганого статися не може». Завжди виправдовував себе тим, що робота в мене стресова, і треба ж якось розслаблятися. Але з часом став таким залежним, що іноді під час операцій, які могли тривати кілька годин, мені нестерпно хотілося курити. Хотілося так, що ладен був лишити пацієнта і бігти на перекур. Звісно, я цього не робив, але думки такі виникали.
Переломним моментом став день, коли довелося робити операцію на легенях пацієнту-курцю. Ні, мене вразили не його легені (які, до речі, виглядали так, як малюють на страшних картинках). Вразило, що нам ніяк не вдавалося стабілізувати стан хворого, ми його ледве не втратили. А ще у нього був дуже тривалий і складний період реабілітації з ускладненнями. Це були прямі наслідки куріння. А одного дня я застав його в туалеті… з сигаретою. Мене це вразило. Я зрозумів усе «дно» залежності, яка не відпускає навіть «на смертному одрі». Саме тоді поставив собі за мету кинути курити. Це виявилося неймовірно складно, але реалістично. Бо я кинув. І мені це подобається. Дуже!
Дмитро, лікар, 43 роки.
ДОПОМОГЛА КНИЖКА
Узяв та й кинув. Дуже допомогла книга А.Карра «Легкий спосіб кинути курити» — рекомендую читати її всім, хто стомився від куріння, причому важливо читати, не випускаючи з рук сигарету, що димить. До закінчення читання з’явиться непереборне бажання кинути курити. Усі розмови й залякування малоефективні. Кожен курець чудово розуміє негативні наслідки куріння — матеріальні витрати, пропалені улюблені штани, пошук місця для куріння, постійний кашель, задишка навіть при незначних фізичних навантаженнях. Кинути можна лише коли цього захочеш. Залякування лікарів майже не працюють.
Євген Комаровський, лікар, 59 років.
