Марія Бурмака: “Сильна нашими серцями Україна назавжди”

Узагалі для артиста, для людини, котра пише пісні, як я, дуже важливо відчувати зворотний зв’язок, тому що фактично в цьому і є сенс творчості, й, певною мірою, сенс життя. Зараз нам усім живеться дуже складно, зокрема, морально. Оці всі нічні та денні тривоги, обстріли, вимкнення світла, важкі новини, звичайно ж, відображаються на моральному стані, ми всі перебуваємо у величезному стресі. Але десь же треба знаходити сенси, десь треба знаходити сили жити і рухатися далі, десь треба знаходити життя. І я життя знаходжу саме в цьому. Насправді ж не тільки концертами займаюся. Працюю ще й на кількох радіо. Більше двох років роблю програми для польського радіо. Коли у 2022 році в Польщі розширювали години його мовлення і створили радіо для України, мені запропонували робити радіопрограми. Мала їх дві: «Не бійся жити», яка й досі є, та «Зелена гітара» для дітей. Це для мене була і творча реалізація, і робота, що, зрозуміло, потрібна, аби принаймні мати якісь кошти на життя. Рік ще працювала музичним продюсером радіо FM Галичина, і зараз роблю програму для нього. А ось буквально днями стала ведучою прямих ефірів на Радіо Промінь. Знаєте, робота рятує. Бо коли в тебе немає абсолютно вільного часу, то не знайдеться його і на якісь моменти самокопання, бажання себе пожаліти. А потреба ж є. Бо мені, як і всім людям, важко…

Тому ті ж концерти, про які ви згадували, дуже важливі й для мене, особливо — дитячі.

За свій час написала дуже багато пісень, почавши в досить юному віці. І завжди пишеться про Щось. Звісно, пишу про себе. Це мій життєвий досвід, мої переживання, мої якісь історії і те, що думаю про світ, і те, що бачу навколо. Це — мої рефлексії. І, відповідно, от як тече моє життя, такі творчі ідеї до мене й приходять…

Мого брата не стало 4 січня 2024 року. Він воював, був артилеристом, отримав поранення, згодом його комісували за станом здоров’я. Не витримало серце… У якийсь момент я зрозуміла, що не можу нічого писати, поки не напишу цю пісню. Бо це те, про що постійно думаю. Перші рядки такі:

Ти ангелом на плечі

снитимешся уночі,

і берегтимеш радість.

І в рисах своїх дітей

житимеш ти тепер,

їхніх життів заради.

Бо діти дуже схожі на свого батька. Пісня практично готова, але працювати над нею дійсно важко, адже, зізнаюся, погано справляюся з цією життєвою ситуацією… Сподіваюся, що вже в новому році пісня «Братику» вийде.

Як бачите, в моїх творах — тільки події, що відбуваються зі мною, нічого не вигадую і не пишу, аби просто написати. Хочеться щось сказати світові — я це кажу. Мені дуже приємно, що ви згадали про пісню «Не бійся жити». Написала її в 2003 році, звучала вона в різних ситуаціях — й історичних, і життєвих. Зараз не менш цінна, тому що ми переживаємо дуже болючий, дуже важкий етап. А коли писала її, не знала, що буде така кровопролитна війна. Але зараз так хочеться всіх підтримати! Розумієте, нам дуже довго з різного глянцю розповідали, що жити треба в задоволення, що життя — це задоволення. А життя — це шлях. Було нелегко й нашим бабусям та дідусям, нашим батькам. Не є легко і нам. Життя — випробування, і треба прожити його достойно. Не боятися, а йти цим шляхом. Ми не знаємо, скільки він триватиме, які ще випробування уготовані, яким буде фінал. Але кожен день просто треба вибирати між добром і злом.

Музики слухаю дуже багато. І радію, що її так багато в Україні є. По-перше, завжди цікаво слухати щось нове. По-друге, це те, за що ми боролися, — аби української музики було дуже багато і — різної. Тому навіть вишукую її, відстежую, що нового з’являється. Фактично, те, що почала робити на Радіо Промінь у програмі «Вікенд нової музики» (це прямі ефіри в суботу та неділю), — саме про нову музику України. Те, що з’являється багато музики, засвідчує про наш рух уперед.

Щодо музики сучасної не можу просто сказати: ось це — хороше, це — погане. Тут головне, торкає чи ні, наскільки цікаво, наскільки по-новаторському. Скажімо, я не ставлю собі за мету заримувати два-три слова, придумати якусь пісню, зробити сучасне модне аранжування і швиденько випустити. Тобто в мене інша стратегія й інший механізм написання пісень. І дуже цікаво слухати інших. Загалом люблю нову музику, наповнюю нею своє життя. Адже так звучить сучасна Україна, так звучить нове покоління. Коли чую те, що дійсно подобається, обов’язково ділюся своїми враженнями, зокрема і в соцмережах. Бо хочеться звернути увагу на якісь нові пісні, на те, що вважаю вартим уваги або й навіть шедеврами. Звичайно, це приємно та важливо для самих виконавців, що хтось їх почув, оцінив. Тим більше, беру на себе сміливість стверджувати, що досить професійно можу розібрати кожну пісню, а не просто сказати, подобається чи ні. Коли запитують, а що за минулий рік було класного, відразу називаю альбом «Фата» групи Vivienne Mort. А ще — Сашу Кольцову і її гурт «Крихітка», з альбомом «Мегалюбов». Сильний альбом «Той день» «Океану Ельзи» Святослава Вакарчука. Називаю деяких артистів, котрі мене здивували, наприклад, Мойсей Бондаренко, військовий, захисник, який неймовірно грає на скрипці. Або пісні Юркеша (Юрка Юрченка), теж нашого захисника, дуже цікаві.

Ніхто не зможе мені дорікнути, що десь загравала з руськіми музикантами чи поїхала колись у москву, чи ще щось. Тобто за кожен свій крок відповідаю. Хоча, звісно, помилки були — як зазвичай у всіх людей. Але такі, глобальні, — ні. На компроміси ніколи не йшла. Так, я не стала найпопулярнішою українською співачкою. Можливо, не записала і не випустила кліпи, які хотілося б. Хтось сказав, що була недооцінена свого часу. А як можна було стати дооціненою українською співачкою до 2014 року?! Якщо тебе просто випихали на маргінес. Але це і є гідність — йду своїм шляхом. Стою на своєму місці, мені ні в чому самій собі дорікнути. Гідність — вона тиха. Вона не кричить, не піднімає себе. Мені не треба саму себе хвалити. Тобто достатньо того, що роблю і що це помітно.

Це добре, що так є. Це те, за що ми боролися. У всіх, звісно, виходить по-різному. Звичайно, багато хто розцінює вірші поетів, котрі давно жили, творили, як можливість не заморочуватися з авторським правом, та й самому нічого не треба писати. Але, на моє переконання, коли береш, скажімо, твори Стуса, то треба принаймні розуміти, яке життя прожив цей поет і яке життя живеш ти, чи маєш моральне право приміряти на себе ті його слова. Бо якщо просто взяти вірш Стуса, а до того співати російською, толерувати руський мір, то це вже питання в площині моральності артиста. Тому не все мені подобається саме з цієї точки зору. Але є насправді круті моменти. От, наприклад, із останнього, що дуже сподобалося, — композиція «Барабан» Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna, за основу якої вони взяли вірш розстріляного совєтами поета-футуриста Ґео Шкурупія «Барабан печалі» (1922).

Звісно, сподобалася мені пісня на вірш Павла Тичини «Гаї шумлять» у виконанні молодої групи «Пиріг і Батіг». Та багато чого є. Навіть більше скажу: зараз це роблять не лише молоді музиканти. Штучний інтелект оживив багатьох наших класиків, згенерувавши і вокал, і музику. Ставлюся до того скептично. Зроблене штучним інтелектом упізнається, бо є певні алгоритми. Але пісня на вірш Лесі Українки «Щоб не плакать, я сміялась» дуже зачепила. Потім її Олена Тополя переспівала, але спочатку це було згенеровано проєктом «Нейро Бандура». Не люблю говорити загальні фрази: та, це все дурниці, або це все погано. Треба завжди бачити щось раціональне, відмітати другорядне, а важливе залишати.

Чорний лебідь — певна подія, що змінює хід історії, яку не можна передбачити. Можливо, щось подібне і станеться. Але наш ворог має ядерну зброю, і хтозна, як може нею скористатися. Складно говорити про Перемогу, розуміючи, наскільки тяжка ситуація на фронті. Хоча в мене й пісня вже є, «Перемога»:

Перемога — честь і слава. Перемога — кров і біль.

Силу нашої держави ми пізнали в боротьбі.

Перемога буде з нами проти вражої орди.

Сильна нашими серцями Україна назавжди.

Тобто те, що Україна є, Україна бореться, надихає. Вона всьому світові показує свою силу, воюючи з таким монстром, що трясе ядерною зброєю, яка може цей світ узагалі знищити. Та попри все з надією і сподіваннями дивлюся в майбутнє, і вірю, що Україна збережеться як держава. А це для нас життєво важливо. Аби всі втрачені на цій війні життя були віддані недаремно. Щоб наш європейський, світовий шлях був твердим, щоб Україна стала сильною країною і прикладом для всього світу.