У ці дні в самому центрі Києва, на Хрещатику, триває виставка просто неба «Тріумф людини», яка розповідає про нацистські концтабори та долі їхніх в’язнів – наших співвітчизників. До створення правдивої й наочної картини з фактів, цитат, спогадів, документів і фотографій долучилися Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Галузевий державний архів СБУ та Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Це результат копіткої праці понад десятка українських дослідників, а також Володимира В’ятровича, 7 наукових консультантів і 3 безпосередніх авторів виставки — молодих істориків Ігоря Бігуна, Володимира Бірчака, Олесі Ісаюк.
Ідучи сюди, треба бути готовими подивитися правді у вічі. Кричущі факти й фотодокази злочинів проти людства нагадують про одвічну цінність людського життя. Лише відкривши для себе всю правду про ті події, зможемо пам’ятати і протидіяти злу, аби воно не повторилося ніколи.
Перші концтабори виникли ще за британської імперії під час англо-бурської війни 1899-1902 рр. у Південній Африці. Невдовзі після Жовтневого перевороту ідею «концентраційних» або «трудових» таборів підхопили в Радянській Росії, а 1923 р. комуністичний режим заснував Соловецький табір особливого призначення ОГПУ, відомий як «СЛОН» – прототип майбутніх таборів ГУЛАГу. Тож гітлерівці мали кого наслідувати, створюючи 1933 р. свій перший табір у Дахау. Поштовхом став указ Гітлера, що дозволяв ув’язнювати без жодної санкції «ворогів нації». Ідею підхопили Генріх Гіммлер та комендант концтабору Теодор Ейке, який прийшов на цю посаду з… психіатричної лікарні, де перебував через буйне поводження.
Напередодні Другої Світової війни в Німеччині діяло вже 6 новозбудованих таборів для політичних та ідеологічних противників націонал-соціалістів і тих, кого вони вважали «неповноцінними» та «асоціальними». 1940 року на окупованих польських теренах спорудили Аушвіц біля Освенциму і Майданек на околиці Любліна. А наприкінці Третього Рейху система СС налічувала 27 великих концтаборів і понад 1100 їхніх філій, які постачали рабів для німецьких індустріальних концернів. Невільницька праця лише за 1944 р. принесла Рейху прибуток у 500 млн. райхсмарок.
«Праця робить вільним» і «Кожному своє» – під такими гаслами над головною брамою заходили до концтаборів нові в’язні, в яких одразу забирали все особисте майно разом з одягом. Натомість видавали смугасті куртку й штани із нашитими номером та трикутником, колір якого визначав категорію бранця. Після підйому о 6 ранку, перевірки та символічного сніданку в’язні до вечора працювали хто де, отримуючи під час перерви миску юшки з брукви та гнилої картоплі й ерзац-хліб.
Непокірних карали щонайменше побоями й карцером. Людей нищили голод і холод, непосильна фізична праця. У газових камерах застосовували чадний газ і синильну кислоту, апріорі призначену для боротьби з комахами-шкідниками. Чи ж не іронія долі, що за її винахід Фріц Хабер, німець єврейського походження, отримав 1918 р. Нобелевську премію…
Близько 2,3 млн. людей пройшли через концтабори СС за 1933-1945 рр., і щонайменше 1,7 млн. з них загинули. Скільки серед них було українців, точно невідомо; за відсутності незалежної держави нацисти визнавали українцями лише оунівців в Аушвіці. Решту західняків записували поляками, а народжених у СРСР – росіянами; декого відносили до румунів, чехів тощо. Та загальний рахунок ув’язнених з українських теренів ішов на сотні тисяч осіб, а понад 1 млн. потрапили в табори для військовополонених.
11 квітня 1945 р., коли розпочалося повстання в’язнів Бухенвальду і туди ввійшла американська армія, з ініціативи ООН було встановлено Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів. Останнім 9.05.1945 р. звільнили Штуттхоф.
«Краків. Тиша віків… У натовпі змарнілі люди в смугастих костюмах каторжан. Це – в’язні Освенцима, визволені нами», – писав спецкор фронтової газети капітан Леонід Вишеставський. Першим увірвався до концтабору, проломивши табірну огорожу, танк 22-річного киянина Ігоря Побірченка з батальйону, яким командував мешканець Краснограду на Харківщині Анатолій Шапіро.
…А невдовзі в радянській зоні окупації Німеччини на базі тільки-но звільненого створили понад 40 нових концтаборів – «для виявлення ворогів комуністичного режиму та денацифікації». Поляки на одній з філій Аушвіцу створили свій табір Явожно, до якого потрапляли й українці. «Нове життя» розпочалося й у Бухенвальді, Аушвіці, Заксенхаузені, де після радянського репатріаційного табору для колишніх військовополонених та остарбайтерів іще 5 років існував спецтабір НКВС. За нацистів там загинув кожен другий з 200 тис. бранців; після «переформатування» – кожен 5-й з 60 тис. Частину майна із німецьких спецтаборів потім передали до ГУЛАГу…
Та ця виставка – не лише про те, що ніколи не повинно повторитися. Вона, за словами організаторів, – і «про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини.»
Ольга ВОЛИНСЬКА.
