Тисячі туристів щороку відвідують Львів, Чернівці, Кам’янець-Подільський, Умань, не кажучи вже про столицю. Втім, чимало цікавинок і несподіванок зберігають невеликі міста і містечка. Аби підказати їх адреси, «Порадниця» розпочинає цикл публікацій про незвідані для багатьох туристичні маршрути. Одразу заспокоїмо вибагливих до комфорту мандрівників: інфраструктура у більшості наших містечок не розчарує вас. Буде де смачно поїсти і переночувати у комфортних умовах. Швидше б карантин закінчився!.. А поки тривають обмежувальні заходи, можна ознайомитися з майбутніми маршрутами.
«Порадниця» радить тільки цікаве! Наприклад, містечко Шаргород на Вінниччині. Що ж у ньому незвичайного?
ЧОТИРИ СТАРОВИННІ ПАМ’ЯТКИ ПОРЯД
У середмісті Шаргорода одразу звертаєш увагу на чотири старовинні храми. Всі вони розташовані неподалік один від одного в радіусі 400-600 метрів. Про історію кожного туристам найчастіше розповідає керівник громадської організації «Шаргород Рафінад» Григорій Саулко.
Туристичний маршрут розпочинається від пам’ятки національного значення – будівлі іудейської синагоги. Напис на дошці, встановленій на фасаді, свідчить, що єврейська святиня споруджена у 1589 році.
– Насправді не ця пам’ятка є найстарішою у місті, – говорить Григорій Саулко. – Якщо дотримуватися історичної хронології, то відправною точкою нашої подорожі мав би бути замок Яна Замойського. Це він заснував місто. Під його керівництвом збудували першу оборонну споруду – замок Замойського. Сталося це у 1585 році. Він же запросив сюди євреїв, котрі дали поштовх розвитку торгівлі, а також багатьом ремеслам. Євреї одразу взялися за будівництво іудейського храму.
Саулко каже, що не так вже й важливо, в якій послідовності гостям покажуть старовинні пам’ятки міста. Діючий маршрут розробляли з урахуванням зручності для туристів. Починається з огляду іудейської синагоги (1589 рік), далі зупиняються біля православної церкви Іоанна Предтечі (1719 рік), звідти переходять до католицького костелу (1595 рік), йдуть до замку Замойського (1585 рік), наостанок залишається ще один православний храм – Свято-Миколаївський чоловічий монастир (1747 рік).
Розробляли маршрут для представлення на всеукраїнському конкурсі проєктів «Малі міста – великі враження». ГО «Шаргород Рафінад» стала одним із переможців популярного конкурсу. Восени 2019-го проєкт презентували в місті. Показали містянам і гостям не тільки названі пам’ятки старовини. Заглянули на вулицю, що нині має назву Святомиколаївська. Віддавна тут проживали єврейські вмільці – шевці, чоботарі, цирульники, майстри годинникових справ…
Збереглася частина глиняних будиночків. Їх називали «трамвайчиками» чи «паровозиками». Через те, що робили прибудови. Для чого? Щоб мали де жити діти. Вулицю так щільно забудовували, що на ній ніколи не було тротуарів.
Дізнався про це від земляка шаргородців – нині столичного письменника і журналіста Олександра Горобця. Під час одного зі свят «Всі ми діти твої, Україно» стояли ми на цій вуличці, і пан Олександр розповідав, якою запам’ятав її з дитинства. А я запам’ятав його фразу про одного з вмілих шаргородських цирульників: «Скільки гектарів чоловічих борід поголив той чоловік!» Він, як і більшість місцевих, знав умілих на руку майстрів по іменах. Нині про них залишилися тільки окремі згадки. Про таке переповідають туристам.
СКРИПАЛЬ НА ДАХУ СИНАГОГИ
У єврейській святині давно не чути служби Божої. Її проведення заборонили ще у 30-х роках минулого століття. Зробили це так звані войовничі атеїсти, представники тодішнього правлячого комуністичного режиму. У той час понад половину населення міста становили євреї. Їх позбавили можливості молитися у храмі. Аби віруючі не могли збиратися в синагозі, приміщення передали під завод із виготовлення соків і морсу. Аж до недавніх пір у святій обителі розливали соки.
Нема нині заводу. Вивезли технологічне обладнання. Тільки окремі металеві діжі на подвір’ї нагадують про колишнє виробництво.
Святиню поступово відновлюють. Роботи виконують за кошти благодійників. Організовує їх і бере безпосередню участь представник єврейської громади Ігор Винокур разом з уже згаданою ГО «Шаргород Рафінад» та її керівником Григорієм Саулком.
Від фахівців довелося почути, що Шаргородська синагога – одна з найкращих архітектурних пам’яток культово-фортечного типу в нашій державі. Має статус пам’ятки національного значення. У далекі часи будівлю використовували не тільки для служби Божої. Двометрова товщина стін забезпечувала надійний захист від ворогів. Тут є підземні ходи, потаємні сходи. Одні ведуть у підземелля, інші – на дах. Неодноразово синагога
слугувала фортецею і рятувала людей.
– Така само будівля синагоги є ще в одному місті Європи – португальському Сетубалі, – каже місцевий мешканець Борис Хазін. – Більше ніде не побачите такої архітектури. Принаймні в цьому переконують люди, які знаються на тому.
У синагозі знімали фільм «Блукаючі зірки» за романом єврейського письменника Шолом-Алейхема. В одному з епізодів глядачі не без захоплення спостерігають, як скрипаль виграє запальну єврейську мелодію, що її називають «7/40». Робить це не на сцені, а… на даху синагоги. Під час презентації проєкту шаргородці повторили цей епізод. Мелодія скрипки линула над містом.
На запитання, хто цього разу виконував роль скрипаля, Григорій Саулко відповів: «З Вінниці запросили». Додав: «Євреїв у містечку залишилося так мало, що й на скрипці нікому зіграти».
Тому синагогу відбудовують як туристичний об’єкт. Утім, хтозна, як ще повернеться історія у далекому майбутньому. Раптом євреї згадають про місця своїх предків і виявлять бажання знову оселитися у Шаргороді…
КОСТЕЛ І ЗАМОК – БЛИСК І РУЇНИ
Католицький костел піднявся у небо 425 років тому. Як і в далекі часи, нині тут здійснюють службу Божу. При вході встановлено зображення Святого Флоріана. Він першим зустрічає віруючих. У нього подумки просять благословення. Святий Флоріан – засновник роду Замойських. На його честь Ян Замойський назвав святиню.
Будівля костелу у гарному стані. Коли переступаєш її поріг, відчуваєш велич, переймаєшся святим духом, намоленим упродовж століть. Комуністи закрили костел у 30-ті роки так само, як синагогу, Свято-Миколаївський храм та церкву Іоанна Предтечі. Якимось дивом не перетворили костел на яку-небудь господарську будівлю.
Розпис у храмі оновили наприкінці XIX століття. Є тут горельєфи святих, старовинні дерев’яні скульптури. Як і годиться для костелу, тут звучить орган. Музичному інструменту понад сто років. За бажання віруючі можуть присісти на великі лави. Розповідають, що їх перевезли з синагоги, коли там встановлювали заводське обладнання.
Цей приклад гостям наводять для того, щоб продемонструвати давню толерантність місцевих жителів один до одного. В усі часи тут мирно співіснували різні релігії та культури.
В історії містечка не зафіксовано жодного випадку протистояння на релігійному чи національному ґрунті.
– Шаргород ніколи не знав мови ворожнечі, – каже місцевий житель Борис Хазін. – Представники різних національностей завжди знаходили між собою порозуміння. Знаю це по собі, бо все життя тут проживаю. Знаю також і з історії. Випадки спільного протистояння ворогам відомі, а ось згадок про ворожнечу на релігійних чи національних ознаках ніхто не залишив. Навіть за часів правління турків (27 років у XVII столітті) не було зруйновано жодного храму, а молилися мусульмани в синагозі, добудувавши на ній мінарети (які можна побачити і в наш час).
Співрозмовник вірить у перекази з минулого про те, що іудейський, католицький і православний храми мають між собою підземні сполучення. «У дитинстві я разом із такими, як сам, дітьми спускався у підземелля в одному місці, а виходив на протилежному березі річки Мурашка, – говорить він.
– Щоб не заблукати в лабіринтах, ми залишали на стінах стрілки».
За словами Хазіна, Шаргород, як і Одеса, стоїть на катакомбах. Підземелля не раз рятували шаргородців від ворогів.
Будинок Хазіна по сусідству із замком Замойського. Ян Замойський, канцлер польського короля Стефана Баторія, засновник Шаргорода.
– З вікна бачу історію заснування рідного міста, – усміхається співрозмовник. – Шкода, звичайно, що замок, на відміну від синагоги й костелу, не вцілів. Хоча названі споруди збудовані майже в один і той самий час. Щоправда, замок найстаріший серед них. Замойський спорудив його у 1585 році. Це була оборонна споруда для стримування нападів турків і татар.
За словами Хазіна, у 80-ті роки минулого століття у будівлі знаходилася районна лікарня. Після того як медичний заклад переїхав в інше приміщення, замок залишився бездоглядним, розвалюється на очах. Приблизно десять років тому депутати міськради обговорювали питання про передачу приміщення на приватизацію. Разом зі сторожовою вежею, що знаходиться поруч. Питання не було вирішено позитивно. Чи знайшовся б інвестор на руїну?..
Пан Борис погодився показати триповерхову будівлю. Ми переходили з кімнати в кімнату. Де було можливо, піднімалися з поверху на поверх, ризикуючи провалитися, але все одно пройшлися слідами Яна Замойського. Чому б не організовувати такі оглядини для туристів-екстремалів?
– Замойський назвав місто на честь засновника свого роду – Святого Флоріана Шарого, – продовжує Борис Хазін. – Шарий перекладається з польської як сірий. Шарий Груд, Шарегрудик. Так спершу називали нове поселення. Але тільки на перших порах. Після того закріпилася нинішня назва – Шаргород, тобто сіре місто. Думаю, неспроста стіни костелу зовні сірого кольору, так само як і синагоги.
МОНАСТИР: ВІД ДУХОВНОЇ БУРСИ – ДО ШКОЛИ ДЗВОНАРІВ
Три церковні споруди знаходяться на території Свято-Миколаївського монастиря. Перша з них збудована у 1747 році. Тоді вона слугувала обителлю для уніатів. Третій храм з’явився у 1829 році. Православним монастир став тоді, коли землі Поділля перейшли до Російської імперії.
Свого часу при святині діяла духовна школа (бурса). В ній навчалися відомі у майбутньому майстри слова. Один із них – Степан Руданський, автор відомої багатьом пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». «Співомовки» Руданського зробили його народним поетом. Першу освіту в Шаргороді здобув Михайло Коцюбинський. Пізніше вчителював у селі Лопатинці Шаргородського району. Саме там написав оповідання «Харитя», яке давно увійшло до шкільної програми. За його твором «Тіні забутих предків» кінорежисер Сергій Параджанов зняв фільм. Стрічка стала переможцем багатьох міжнародних фестивалів.
Мелодію «Щедрика» Миколи Леонтовича наспівують у різних країнах світу. Чарівні дзвоники зі «Щедрика» звучать лейтмотивом у багатьох фільмах на Різдвяну тематику. Але хтозна, може, майбутній композитор і диригент вперше слухав мелодію церковних дзвонів саме в Шаргороді, навчаючись у бурсі при монастирі.
Нині над храмом дзвони лунають ще голосніше. Їх багато. Вони різних розмірів – вагою від 10 до 127 кілограмів. При монастирі діє школа дзвонарів. Незвичному вмінню навчаються не тільки монахи, а й охочі до цього учні загальноосвітніх шкіл.
Кажуть, дивовижна мелодія, народжена дзвонами, має великий енергетичний та емоційний вплив на людину. Хто вже бував тут, відчув це на собі.
Настоятелем монастиря багато років служить ігумен Кіпріан, в миру Яків Корпанюк. Його батька Степана Корпанюка вели на розстріл. Було це у червні 1941-го. Служив тоді в храмі села Кричанівка Могилів-Подільського району. Все село зійшлося попрощатися зі священником. Селяни втирали сльози, дивлячись, як батюшку ведуть озброєні червоноармійці. Раптом у небі з’явилися літаки з чорними хрестами. Німецька авіація скидала бомби на укріпрайон уздовж Дністра. Солдати залишили батюшку, бо отримали інший наказ командира.
Цей епізод із життя священника віднайшов в архіві краєзнавець, вчитель Анатолій Бойта. Під час розповіді він повідомив, що син Корпанюка служить у Шаргороді настоятелем монастиря. Чи знає про цей епізод із біографії батька? Якщо будете в монастирі, запитайте в настоятеля.
ВІДРОДИЛИ ПРАВОСЛАВНИЙ ХРАМ
Як Фенікс із попелу відновився в Шаргороді православний храм Іоанна Предтечі. Одну з найстаріших святинь зруйнували у 1939 році.
Дата забудови храму не збереглася. Зате відомо, що служба відбувалася уже в 1719 році. Православним храм став у 1795 році.
Одним із раритетів церковних називають євхаристійну чашу або потир. Літургійна чаша використовується під час причастя. У ній освячують вино. У Шаргородському храмі мали срібний потир. Це був старовинний предмет. На ньому значилася дата: «1745 рік».
Войовничих атеїстів не зупинило те, що святиня має давню історію. Церкву зруйнували. На її місці знаходився магазин культтоварів. Але місцеві все пам’ятали.
У 1998 році релігійна громада звернулася до міської влади з проханням передати будівлю магазину. Прохання задовільнили. Будівлю переобладнали під храм.
У 2009 році почалося відновлення і реконструкція втраченої святині. Протягом чотирьох років спорудили новий вівтар, дзвіницю, центральну частину церкви. Так через понад 70 років віруючі добилися відновлення справедливості. Нині у храмі, як і багато років тому, звучить служба Божа.
ЩО ЩЕ ПОДИВИТИСЯ І ДЕ ПОБУВАТИ?
Санктуарієм Страстей Господніх проголошені костел і Хресна дорога. Вона пролягла від католицького костелу і виходить на одну з верхніх точок міста. На цьому шляху збудовано 14 капличок, які символізують число стацій на життєвому шляху страждань і спасіння Ісуса Христа. Благословив будівництво такої дороги Папа Римський. Хресні ходи влаштовують 3-4 рази на рік у дні великих свят католицької церкви.
Арт-резиденція «Шаргород Рафінад». У приміщенні колишнього цукрового заводу обладнали місце для пленерів митців. У електроцеху створили готель із досить комфортними умовами. В токарному цеху обладнали художню галерею і майстерню. Колишня вагова нині є офісом Арт-резиденції.
Іосафатова долина – долина Хрестів. Будучи в Шаргороді, варто поїхати в село Голинчинці (35 км дорогою на Немирів). Сюди щороку 15 серпня організовують хресні ходи. Тисячі паломників добираються з різних кінців держави і з-за її меж. За декілька кілометрів від села розташована долина. В ній – сотні (!) хрестів: від мінімального розміру в 10 см до 10-метрової висоти. Їх везуть на автомобілях, несуть на плечах чи в руках. «Хрести ставте – Христа славте» – такі слова почули пастухи, коли з’явилася їм на небі Божа Матір. Сталося це в 1923 році. Традицію ставити Хрести в долині перервали комуністи у часи войовничого атеїзму. Але у 2000-х вона знову відродилася.
Лядівський скельний храм. На Дністрових кручах у селі Лядова Могилів-Подільського району, а це за 70 км від Шаргорода, розташований Лядівський скельний монастир, найстаріша святиня на Вінниччині. Заснований у 1013 році родоначальником православного чернецтва в Київській Русі преподобним Антонієм Печерським. Це завдяки його старанням і молінням з’явилася Києво-Печерська лавра.
Історико-культурний комплекс «Буша». Від скельного храму по дорозі вздовж течії Дністра можна дістатися спершу до міста Могилів-Подільський, а звідти їхати в бік Ямполя. На трасі буде покажчик із написом назви комплексу і поворот ліворуч до села з однойменною назвою – Буша. Тут можна побачити залишки древнього дохристиянського скельного храму з унікальним наскельним рельєфом. Датується I-IVIX ст. нашої ери. У комплексі є залишки фортеці та підземних ходів XVI-XVII ст., а також однієї з оборонних веж часів історичної битви Богдана Хмельницького з польським військом. Загалом нараховується чотири пам’ятки археології.
До Лядової та Буші краще їхати на власному транспорті. У Буші є готелі та приватні садиби, де можна залишитися ночувати.
ЯК ДОЇХАТИ ДО ШАРГОРОДА?
До Шаргорода можна добиратися автобусними маршрутами з Вінниці (Західний автовокзал, відстань 80 км) або залізницею до станції Жмеринка, звідти маршрутками до Шаргорода (40 км).
Вартість екскурсії – до 10 осіб –600 грн.
Ночівля на двох – 250-850 грн, в місті є 3 готелі.
Харчування – 100-150 грн на особу.
До кого звертатися за організацією екскурсії?
ГО «Шаргород Рафінад» (Григорій Петрович Саулко – (067) 430-54-72).
Віктор СУГАК.
Вінницька область.
Від редакції. Цікава розповідь, чи не так? Вона вже кличе в дорогу. Ви, шановні читачі, також можете долучитися до творення карти маловідомої України. Пишіть нам, розповідайте про свої унікальні міста та містечка, селища та села.
