У спортивному житті не все можна передбачити, навіть здобувши найвищу нагороду. Серед непередбачуваних ситуацій — і трагічна історія досвідченого фехтувальника Володимира Смирнова, яка трапилася в липні 1982 року.
Увагу головного тренера збірної УРСР Володимир Смирнов привернув іще 17-річним, коли наполіг: тренуватиметься лише у нього, Віктора Бикова. Український фехтувальник виявився не по роках завзятим і наполегливим, працелюбним, спраглим до досконалості.
Партнерів по збірній СРСР вражала фізична сила Смирнова. Згадували випадок, коли він, гуляючи з дружиною Києвом, гідно відповів на несподіваний напад грабіжника.
У 23 роки став чемпіоном СРСР, а невдовзі здобув «золото» в командному заліку на чемпіонаті світу. На Олімпійських іграх у Москві Смирнов спершу завоював бронзу у змаганнях шпажистів, потім срібло в командному заліку рапіристів і, нарешті, золото в індивідуальних змаганнях на рапірі. Під час змагань переміг 4 суперників, зокрема трикратного чемпіона світу і першого номера радянської збірної, але пропустив один укол від французького фехтувальника. Тепер на 3 спортсменів, які мали по 4 перемоги, чекало ще одне коло змагань один з одним. За згадками очевидців, Смирнов просто-таки злетів на поміст, але за результатами 3 поєдинків з’ясувалося, що в учасників знову однакова кількість перемог. Тепер долю золотої медалі мала вирішити кількість уколів, яких було більше у Смирнова. Так він став олімпійським чемпіоном в індивідуальних змаганнях — уперше і востаннє в історії радянського спорту. Та навіть після цього тягар спортивної слави не змінив його щирого, людяного характеру, спортсмени з команди на нього завжди могли покластися. Та перед початком чергового чвертьфіналу чоловічих команд, будучи першим у світі за рейтингом, завжди сміливий чоловік несподівано занервував, ніби передчуваючи щось недобре; йому відчайдушно не хотілося їхати до Італії, хоч і сам не міг відповісти, чому.
Трагедія сталася в розпал його поєдинку з німецьким фехтувальником Маттіасом Бером. Спортсмени майже водночас зробили випади, і рапіра Бера, яка потрапила в плече Смирнова, вигнувшись, раптово розкололася, а її гострий уламок у руці німецького фехтувальника, продовживши рух за інерцією, проткнув захисну маску Володимира, увійшовши в око.
Бер першим усе зрозумів. Миттєво витягши рештки клинка, він кинувся до суддів, вимагаючи терміново знайти лікаря, — а Смирнов, з криком зірвавши маску і стікаючи кров’ю, упав, мов підкошений. Як з’ясувалося згодом, клинок на 14 см увійшов у мозок, і лише потилична кістка зсередини зупинила його… Тоді, консолідувавши зусилля, радянські спортсмени таки перемогли в командних змаганнях. А от усі намагання врятувати Володимира в Римському шпиталі виявилися марними: за 3 дні італійські медики оголосили, що мозок Смирнова уже мертвий, а ще за 5 днів вимкнули апарат життєзабезпечення. Кращий радянський фехтувальник пішов із життя…
Уже по тому Міжнародна федерація фехтування вжила заходів для безпеки спортсменів, запровадивши маски й клинки з нових надміцних ліцензованих матеріалів та кевларові костюми із захисними нагрудниками. А от вдова з 2 дітьми належної допомоги від можновладців і спортивного керівництва тоді так і не отримала; за словами друзів, матеріально допомагали осиротілій родині лише колеги-фехтувальники.
Важко переніс цю трагедію й Маттіас Бер, який тривалий час потерпав від депресії, але потім таки повернувся до фехтування. Коли ж бував у Києві на Міжнародному турнірі пам’яті Володимира Смирнова, не міг стримати сліз на його могилі, і через роки таки зустрівся із його вдовою. Звісно, та ні в чому не винуватила Бера, тож пишні жовті троянди на могилу Смирнова вони віднесли разом.
Підготувала Ніна НАЗАРОВА.
