Позитивно налаштовані люди завжди притягують до себе, а спілкування з ними стає особливою, справжньою розкішшю. Побіля таких насправді затишно та комфортно. Вкотре у тому переконатися мала нагоду, запросивши на порадницьку гостину відомого українського телеведучого, актора Юрія Горбунова.
ПРО ПОШУКИ СЕБЕ
Якщо вірити книжкам, які зараз почитую, себе треба любити. Якщо себе не любиш, то й нічого розраховувати на те, що любитимеш інших людей. У питаннях любові треба починати з себе, у хорошому розумінні цього слова. Думаю, що люди нашого покоління у цьому сенсі дещо «пропащі», бо маємо радянське виховання. А воно вкладало у наші голови трішки інше. Не знаю, чи теперішнє краще, але коли «все вокруг общественное и все вокруг не мое», то й сам собі перестаєш належати. А потім знаходити самого себе надзвичайно важко.Мені здається, що і я ще далеко не всього себе знайшов, бо інколи відкриваю в собі якісь речі, про які досі навіть не здогадувався. Напевне, до кінця життя людина повинна себе шукати, відкривати, а ще – любити, поважати себе (у межах здорового глузду) і відповідно розповсюджувати це на інших. Адже будь-яка робота починається із себе: прибери довкола себе – стане чисто на вулиці.
ПРО ХАРИЗМУ
Харизма – це, мабуть, те, що дається нам природою, передається через батьків, через покоління. Гадаю, навряд чи можна харизму у собі виховати. Це як риса характеру – можна щось приховувати, намагатися змінюватися, але від даного природою нікуди не подінешся, і навпаки – не набудеш. Це як певні лідерські риси, як риси людей, котрі беруть на себе соціальні навантаження, громадські. Є люди, яким до того байдуже, а деякі жити по-іншому не можуть… Кожному – своє. І таким речам, як харизма, не можна навчитися.
ПРО ДОЛЮ
Я згоден із тим, що наша доля вже зрежисована. Єдине, що ми все-таки робимо щодня вибір. Обов’язково. Попри визначеність магістральної, стратегічної лінії нашого життя, змінити яку, як на мене, не можемо. Але якщо ти їдеш за кермом, а на світлофорі червоне світло, ніхто, крім тебе, на гальма не натисне. Ніякі сили, ні доля, тільки ти сам! Тому я беру це за приклад для якихось речей у житті. Ми щодня робимо вибір, і потім за це відповідаємо. Сьогодні формуємо своє завтра.
ПРО ПРОФЕСІЮ
Телебачення, як і будь-яка інша професія, залишає свої відбитки з точки зору фізичного відчуття. У столяра чи сантехніка, автомеханіка грубіють же руки від щоденної роботи? Так само й у телеведучих – у них грубіє щось там всередині. А ще, окрім усього іншого, ти завжди повинен мати належний вигляд – і не лише зовнішній. Колись в інституті ми були дуже незадоволені політінформацією, а нас вчили, що маємо завжди бути в курсі всіх подій, знати все, аби бути і в житті, і на сцені актуальними. Оцю актуальність я переношу і на телебачення. Ти повинен мати свою позицію, свою думку з будь-якого приводу. Звичайно, не завжди маєш право привселюдно її висловлювати. І в цьому плані одна з найскладніших професій – професія ведучого новин. Він має неупереджено подавати інформацію, не проявляючи своїх емоцій. Тому навіть коли ведеш розважальну програму, де ні слова про політику чи якісь події у світі, все одно повинен мати свою позицію, бути громадянином.
Січень, 2014 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
