З Євгеном Паперним

Так хотів вступити, настільки великим було бажання стати актором, ще з 5 класу! Знаєте, Бог мене чув, я багато молився. А ще колекціонував журнал «Советский экран», на обкладинках якого були мої кумири. Їх портретами завісив усю стіну в кімнаті. Найцікавішим стало те, що були то здебільшого артисти, з котрими згодом зустрівся в Щукінському училищі, в Театрі Вахтангова. А любив я в дитинстві фільми за участі Олега Борисова, Лариси Голубкіної, Наталії Варлей, Володимира Етуша, Юрія Яковлєва, Михайла Ульянова. Коли знайомі дізналися, куди хочу вступати, пальцем біля скроні крутили, сприймали мене, як божевільного: з якогось Казахстану їхати до Москви, вступати на артиста!? А я був настільки одержимим, що доля мене й повела.

Я сміливо написав заяву на звільнення з Театру російської драми, віддавши йому 26 років. Знав, що є куди йти. Із Віктюком ще 10 років працював, у вус не дув. Хорошу фразу сказав мені керівник Театру драми та комедії на лівому березі Едуард Митницький, коли я завершив свою роботу з Віктюком: «Женя, потрібно мати свою каюту на теплоході».

Я відповів: «Едуарде Марковичу, давайте, поки що на своїй яхті походжу. А коли побачу, що стає дірявою, паруси рвуться, вітри мене дуже задують, можна тоді приб’юсь до вашого теплохода?» «Давай!» — каже.

Затіяв свою антрепризу, став співзасновником продюсерського центру «Колізей». Я його художній керівник, а Олег Шпанчук — комерційний директор. Він і промоутер, і продюсер, гастролями займається. А моє завдання — зібрати команду, робити спектаклі. Я і граючий тренер, так би мовити. До участі в спектаклях запрошую медійних акторів, затребуваних. З нами, зокрема, працюють Ольга Сумська, Віталій Борисюк, Георгій Хостікоєв, Марина Ягодкіна, Руслана Писанка, Остап Ступка, Катя Кістень, Лесь Задніпровський, Дмитро Лалєнков, Олеся Жураківська, Саша Ігнатуша, Володимир Горянський. Ось така чудова команда.

У мене три фактори, три правила: вибір п’єси, склад акторів та інтрига. Отже, «Сублімація любові». П’єса, комедія — розкішна. Актори — Сумська, Борисюк, Паперний — розкручені. Інтрига — є. Бо коли на афіші люди бачать, що грає Сумська зі своїми колишнім і теперішнім чоловіками, зацікавлюються, а що ж воно там буде, та ще й назва така — «Сублімація любові». І біжать до каси, а мені цього й треба. Свого часу таку інтригу закрутив Анатолій Хостікоєв, поставивши своєю театральною компанією «Бенюк і Хостікоєв» спектакль «Моя професія — синьйор із вищого світу», де я теж був задіяний. У перших спектаклях Толя зібрав усю родину, й Сумські-старші грали. Люди збиралися біля афіш, де ми всі були зображені, як біля якогось шедевра в Третьяковській галереї. І такі дискусії розгорялися! «Та ось цей на тій був одружений… Та що ви мені кажете — у нього зараз ось ця дружина, а то їх син… Так це ж син від Наташі? Ні, від Люби, а отой від Наташі… А Паперний — чоловік Сумської. Наташин? Та ні, Ольжин…» І так до безкінечності.

Я ж ще зі студентства цим захоплювався, копіював усіх своїх педагогів. Тексти Етуша з «Кавказької полонянки» на капусниках показував. Лекції з образотворчого мистецтва в нас читав Борис Бродський. І коли я його на капуснику зобразив, народ ридав. А того не було якраз. Коли повернувся з відрядження, йому наперебій розповідали, як Паперний його показав. Настільки був заінтригований, що, прийшовши на першу лекцію, сказав: «Я чув, що мене тут хтось зображає. Ну, що ж, Євгене Васильовичу, якщо ви такий геніальний артист, я теж хочу це побачити. Ідіть на моє місце й читайте лекцію». Я і почитав, знав дещо напам’ять з його книг, додаючи ще від себе запитання, аби смішніше було. Хвилин 10 виступав. Бродський, бачу, вже сповз із стільця зо сміху, сидів на підлозі, заливався слізьми і втирався своїм замшевим піджаком. У нього була істерика. Після цього читати лекцію, звісно, вже не міг. А мені запропонував розіграти його дружину, представившись по телефону ним, що ми успішно й зробили.

У старшої моєї доньки Насті під першого шлюбу внучка Ліза, двоє у Тоні — Єва і Даніїл, й тут двоє –- Аліна та Давид. П’ятеро! До речі, Давид народився на другий день після мого дня народження — 4 вересня. А напередодні Денису приснився сон, що народиться в них хлопчик і зватимуть його Давидом. Так і назвали.

Цікаво вийшло і в Тоні. Їй ім’я дали на честь моєї мами, до котрої я змалку так і звертався: «Тоня», мамою не звав. І наша Тоня народила свою Єву в день народження бабусі Тоні! От як буває!

Мій улюблений, дуже короткий тост: «Вип’ємо за те, завдяки чому ми не дивлячись ні на що!» Терпіння найперше пораджу. Зібрати свої сили. Тому що тільки на себе можна надіятися в цьому житті. Мене друг учив колись: «Живи, Жека, своїм розумом, роби свої висновки і зберігай свої сили, щоб зберегти себе в цьому житті».