«Весь світ — театр. У ньому жінки, чоловіки — усі актори», — так писав класик. Та ми ж, власне, можемо й не обмежуватися акторством, а бути, коли захочемо того, ще й режисерами власного життя.
Цей чоловік напевне ж талановито режисує не лише в театрі. Сценарій, постановку його життя можна назвати успішними. Наприкінці семидесятих він став наймолодшим у СРСР головним режисером — Київського театру естради, згодом — засновником і головним режисером Київського драматичного театру на Подолі, який є улюбленим культурним, духовним осередком Києва. Творчість очолюваної Віталієм Малаховим трупи помітна і значима не лише на театральній карті столиці, а й не раз була представлена у багатьох країнах світу.Він не боїться експериментувати, оживляючи театр, захоплюючи, дивуючи публіку своїми оригінальними постановками, даруючи людям розкіш спілкування.
ПРО ТЕАТР
Навряд чи театр може навчити ідеології, найбільше він виховує почуття. Хоча не заперечую, що певною мірою пропагує і якусь ідеологію. Займаюся тим професійно, тому й розумію, що людина прагне до цього так званого віртуалу — відстороненню від повсякдення і з задоволенням віддається мистецтву. Реально, воно здатне багато чого зробити: досить нескладними способами можна змусити людину плакати у потрібному місці, сміятися, радіти.
Я ніколи не позиціонував себе, як тепер модно говорити, не пропагував це, але можу з гордістю сказати, що у нашому театрі українська драматургія представлена більше, ніж у будь-якому національному театрі України. Причому робиться це не спонтанно, а виважено, планомірно. В одного прибалтійського режисера запитали, для кого ставить спектаклі, він відповів: «Усі спектаклі я ставлю для себе». Згоден з ним беззаперечно і підпишуся під цими словами. Але…Оскільки живу серед людей, ось тут, у Києві, на Подолі, ходжу тими ж вулицями, їжджу в тому ж транспорті, що і мої глядачі, ходжу у ті ж магазини, то я смію, я можу сподіватися: те, що цікаве мені, цікаво і їм. Бо хто такий глядач? Ви, я, оці люди, що продають свої вироби на Андріївському узвозі, ті, хто читає вашу «Порадницю», ті, хто їздить в метро і т.д. — усі, хто живе з нами в один і той же час.
ПРО ГІДНІСТЬ
Наш театр багато гастролює за кордоном, бере участь у престижних театральних фестивалях в Авіньоні, Единбурзі. Найголовніше, що дали нам ці поїздки, — почуття самоповаги, розуміння, що ми знаходимося далеко не на узбіччі, а є повноправними учасниками світового театрального процесу. Це, звісно, заспокоює, надихає, дає можливість займатися мистецтвом, а не витрачати час на те, аби комусь щось доводити. Треба мати почуття власної гідності, але і не чванитися зайве.
ПРО МОВУ
Абсолютно штучно нагнітається ситуація довкола мовного питання. У нас іде спектакль Луїджі Піранделло «Шість персонажів у пошуках автора» в перекладі Мар’яни Пропокович зі Львова. Дуже складні тексти! Але я можу підійти до будь-кого з глядачів після закінчення спектаклю і запитати, якою мовою він йшов — певен, не кожен відповість. Якщо театр не ставить перед собою спеціальну мету пропагувати українську мову, а просто говорить нею цікаві речі, то глядач і не замислюється, якою мовою до нього звертаються актори. Він живе у виставі. Тим більше, що у Києві, я переконаний, 98 відсотків людей знають, розуміють українську, щодень чують її. Головна проблема, на мою думку, у відсутності довгострокової державної програми.
ПРО СВЯТА
Як на мене, у нашій країні недостатньо акцентується увага на державних святах, їх значимості — незалежно від того, хто і як до них ставиться. В Україні настільки розвинений критицизм, що і до багатьох хороших(!) речей ставляться з великою часткою іронії, скептицизму. Себе ж я вважаю патріотом, мені не байдуже, що діється в країні, де народився, виріс, живу, працюю, і до всіх її свят ставлюся з повагою. Патріотизму треба вчити. Інакше все нівелюється, перетворюється на буденність.
Слава Богу, тепер відродилися церковні свята, і я, наприклад, із великим задоволенням заквітчую свою оселю зеленню на Трійцю. Ритуали ж, традиції — основа нашого життя, — починаючи від первіснообщинного ладу і аж до найбільш розвинутих цивілізацій.
Липень, 2008 рік.
Повну версію порадницької гостини з Віталієм Малаховим можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
