З Русланою Лижичко

Бог подарував нам, українцям, власний, неповторний стиль. І саме вишиванка, як ні який інший атрибут, найкраще демонструє його. Отож до вишиванки у мене особлива любов, змалку, адже я ж іще й народилася та виросла у Львові. То — не просто одна з найважливіших деталей гардеробу. Й дуже приємно, що останніми роками для багатьох українців вишиванка стала не лише символом краси, а й нашої національної ідентичності. Дедалі більше людей знає та святкує цей день — третій четвер травня, День вишиванки.

У 2013 році, коли ми були в експедиції в Карпатах, проводили зйомку в селі Богдан Рахівського району в родини Ференц удома. Господарі дали вишиванку з понад 100-річною історією — сімейну реліквію. Вона дуже сподобалася менi і, напевне, господарі це відчули. Коли ми вже їхали, вони без зайвих слів подарували цю вишиванку. Я спочатку відмовлялася, не могла взяти такий цінний подарунок, але таки переконали, що ця вишиванка має бути в мене. Тепер я дуже її бережу і вдягаю тільки у виняткових випадках.

Ми завжди, постійно проти чогось боролися: проти корупції, нечесної влади, за чисте довкілля тощо. І зовсім забули, що треба було боротися за себе, за те, що всередині нас, щоб забруднення не відбулося в наших серцях, бо нічого страшнішого від цього немає. І тому сьогоднішню ситуацію в світі сприймаю як знак людству: гей, люди, задумаймося, як ми живемо, куди йдемо, за що боремося, для чого ця вся суєта? Чому не можемо сконцентруватися на самодостатності, чому не можемо самі виробляти енергію, а купуємо її хтозна по якій ціні, чому не хочемо стати енергонезалежними, не хочемо зробити такими наші будинки? Нам належить сонце, вітер, нам належить ця земля. Нам належить це життя. Не треба викопувати з-під землі, як це зараз роблять, нафту і газ, а — йти в небо, там брати енергію сонця та вітру. Це те, що нам потрібне.

Мусимо дотримуватися всіх правил карантину, адже це — наша безпека, безпека країни, світу. Ці карантинні дні показують, наскільки вміємо підтримувати одне одного в непростих ситуаціях, наскільки вміємо чомусь учитися, створювати щось нове, креативне.

Насправді наше серце здатне випромінювати дуже багато любові, виробляти багато енергії, що може бути сильніше будь-яких ліків. Головне — не стресувати, не озлоблюватися, можливо, менше читати погані новини. Поки ситуація така, як є. Нам усім треба думати, шукати, а що буде завтра. Й аби те «завтра» було потужним, сьогодні не маємо права розкисати, просто лежати на дивані. Вставайте й починайте рухатися — тілом і душею. У прямому й переносному сенсі.

Свого часу зрозуміла, що голос і тіло мають бути невідривні, зрозуміла, що час уже вириватися з чотирьох студійних стін на волю, й там співати танцювати, отоді вже будуть зовсім інші мелодії.

Презентований в Києві кліп «Ми Вітер» зняли якраз на платформі, що символізує чисту енергію майбутнього. Я видерлася на вітряк, бо здалося, що то дуже круто, що він нагадує сцену і що в небі можна зовсім по-іншому звучати.

Цього Великодня вирішила презентувати мінілітургію, яку записали у Софії Київській, найдавнішому храмі України, набагато раніше, але досі видали лише одну з п’яти молитв. Напевно, вони чекали свого часу. Таке моє бачення фрагменту канонічної літургії. П’ять молитв, що найчастіше звучать у храмах і які знайшли найбільше відлуння в моєму серці. Створила щось особливе й для себе, що змогла, — як музикант, як віруюча людина. Й назвала цю літургію «Молитвою світла». Зробила це з любов’ю до Бога, до людей. І знаю, що ця молитва допоможе кожному, хто спробує почути щось більше, ніж просто звуки, голос, гармонію. Це особливий духовний стан, це той момент, коли ми зливаємося з Господом.

То все — чиста енергія. (Сміється). Я багато працюю над собою, багато качаюся, бігаю. Щодня — близько 4 годин фізичних навантажень. Не можу вже жити без холодного душу, під який стаю щогодини. Ця звичка з’явилася, до речі, після того, як почала купатися в холоднючій гірській воді. Попервах це було хизування перед моєю командою під час наших гірських експедицій, а потім стало потребою. Усі ці водно-фізичні навантаження не лише збадьорюють мій дух і моє тіло, а й дають величезне натхнення до праці.