З Оксаною Пекун

Добре, поруч був мій хороший друг Максим Новицький, котрий приїхав із Китаю і через карантин не зміг повернутися назад. Запропонував кілька пісень, зробили з ним дуети. Для кліпу «Літо» знайшли красиве поле на Чернігівщині з квітуючим ріпаком, маленькими героями були дітки моїх сусідів по дачі. Вийшло ліричне відео, яке протримало, можна сказати, нас усе літо на плаву. А ще з колегами записали присвяту лікарям — «Низький вам уклін, лікарі» Василя Радченка. Це була така колаборація артистів — 7 народних, 3 заслужених, «Лісапетний батальйон» долучився. І от в онлайн-режимі зробили кліп. З Танею Піскарьовою записали пісню «Сестра». До Дня незалежності у творчому тандемі з композитором Олегом Шаком та поетом Петром Магою створили пісню «Всміхнись мені, Україно», а Максим Новицький зняв на неї розкішне відео. А ще «Дві хмари» короля нашого шансону Олександра Яременка. Загалом пісень за карантинний рік майже на альбом назбиралося. Так що ніколи було сумувати.

Цю програму робила і вела 10 років, займаюся нею й досі, адже, сподіваюся, повернеться в ефір. Те, як нашу творчу команду зустрічали люди, вся наша Україна, дорогого вартує. То було щось неймовірне. От зараз говорю і мурашки по тілу. Зустрічали з такою любов’ю! Люди розуміли, що робимо велику справу, разом із ними відроджуємо українську пісню. Відчуваю любов людей, котрі ходять до церкви, моляться за моє здоров’я. За відродження програми «Фольк-music». За українську пісню. І я заради них готова на великі подвиги. Настільки дорога їхня любов, яка, можливо, мене й тримає в таких силах, розумієте. То велика мені підтримка.

Своє щастя людина творить сама. Коли насправді хоче бути щасливою. Моє щастя — це коханий чоловік, це спокій у домі, здоров’я рідних, улюблена робота, яка приносить величезне задоволення. І не лише мені, а й людям, котрі слухають мої пісні чи дивляться мої програми. Такими для мене завжди були, є і будуть складові щастя.

Прикро, звісно, що зараз немає роботи на сцені, та попри все живу надією, що невдовзі зустрінуся зі своїми глядачами.

Можливо, моя відвертість, щирість, відкритість, що іноді спрацьовує проти мене, це теж комплекс. У своєму пориві добра, щирості кажу те, що насправді відчуваю. Захищаю того, кого ображають. Можу, скажімо, особливо, коли відстоювали свою програму «Фольк-music», брати за грудки: не рухайте! Але то, мабуть, і не комплекс. Просто відчуваючи, що мені зроблять боляче, захищаюся. Але ніколи нікому не роблю біди, нікого не ображаю. Якщо говорю, то тільки правду. Інша річ, подобається вона не всім.

Найперше, намагаюся бути завжди в гарному настрої, бо коли він у мене поганий, то й вигляд маю невеселий. А коли я сумна, вже некрасива. (Сміється). Відразу ж опускаються кутики губ, очі не блищать, обличчя стає сірим. Так навіщо?! Звісно, в кожної з нас бувають моменти, коли аж ніяк не до веселощів. І в мене є проблеми. Та беру себе в руки і йду їх вирішувати. Розумію, коли не випромінюю позитивну енергію, то вже не я. Почуваюся некомфортно, всі перепитують, а що трапилося? Тому моментально переключаюся на позитив. Ну, не сприймають мене сумною. Таке вже моє кредо чи що — дарувати радість.

Хотіла б порадити залишатися самими собою. Любити себе, своїх ближніх, тих, хто поруч. І побажати позитиву. Хоч би як було нелегко, особливо зараз, намагайтеся шукати щось світле. Навіть просто в сонечку, яке знову зійшло для вас. У спілкуванні з рідними. А ще — даруйте радість. Робіть хороші справи. Я вас люблю! Ваша Оксана Пекун.