З Оксаною Білозір

Років 10 тому, коли готувала свій черговий ювілейний концерт, попросила зробити кілька номерів. Вони дуже не хотіли, бо кожен був на своїх роботах, давно вже зайнятий якимись іншими речами, адже стільки вже часу минуло. Але, слава Богу, зібралися, зробили програму до мого концерту, і глядачі їх чудово сприйняли. Після того так запалилися, що вже створили й колектив «Ватра 80-х» та почали знову виступати. А концерти до дня народження Ігоря Білозіра намагаюся робити щороку. Адже то така пам’ять про його «Ватру», його працю, про внесок у нашу душу. Бо пісні Ігоря Білозіра — наче ангельські, вони — охорона душі, сім’ї, родини, мами.

Під час концертів ми показували фільми, зняті 40 років тому, а на сцені виступали ті ж самі артисти. Це було просто фантастично, унікально! Не знаю, чи є ще де в світі таке, коли через величезну кількість років люди разом зібралися б і так гарно заспівали. Цікаво, що нам із ними навіть репетицій не треба. Особливо вокалістам. Ми просто збираємося, починаємо грати і співати. І звучить усе супер. Такий колись творчий вишкіл був.

Дуже ретельно підбираю пісні, виконую тільки те, про що насправді думаю, оспівую ті моменти життя, які реально пережила сама. У мене немає нічого штучного, наносного. Я просто не могла би це співати. Багато хто з тих, котрі зараз направляють до мене свої твори, ображаються: от ви не берете наші пісні. Бо я, кажу, такими словами, як тут написано, не говорю, або так, як у пісні написано, себе не поводжу. Тобто підбираю всі пісні, аби в них була реальна я. Тому кожна й насправді має свою цікаву історію.

Вирішила зараз зробити паузу в своїй багаторічний депутатській діяльності. Дуже багато є цікавих речей, людей, яким за браком часу раніше не могла приділяти увагу. А вони її дуже потребують. Як, зрештою, і я сама — позитивних емоцій. Так що не сиджу вдома, як комусь може здатися. Кожного дня в мене якісь події, все розплановано. На стадії реалізації різноманітні грандіозні ідеї, проєкти, про які зможемо, гадаю, найближчим часом уже поговорити. Це буде дуже гарний процес, необхідний кожному українцеві в нашій державі.

Знаєте, що було для мене найгірше? Не те, що була покалічена, а сам факт, що хтось захотів мене вбити. Саму цю думку, цей намір не могла прийняти. За що? Чому? Як так можна?! Рік пролежала в лікарні, 3 роки була на інвалідності. І якось в одну секунду Бог мене зцілив. Як ото до Лазаря Він прийшов і сказав: «Устань!», так і мені тоді почулося: «Ставай на ноги й ходи, рухайся, живи, працюй — на мою славу». І після того моменту я пообіцяла Йому, що всі дні та роки, які мені ще будуть відведені для життя, прославлятиму ім’я Господнє, житиму за Його заповідями, стверджуватиму Його замисел на землі. А він у тому, щоб ми були щасливими й любили одне одного.

Раніше це мене дуже травмувало. Кожна творча людина є дуже ранимою. Але сьогодні вже зовсім по-іншому до того ставлюся, залишаю те, що чинять інші люди, на розсуд Бога. Знаєте, в теперішньому нашому світі той негатив, який колись повертався до дітей, онуків, зараз дуже швидко спрацьовує безпосередньо на тих, хто чинить зло. Вони вже самі відповідають за свої вчинки і слова. Я ніколи на їх рівень не опускалася, не з’ясовувала стосунків. Ніяких оправдань. Просто йду вперед і ні на кого не звертаю увагу, ніколи.

Треба любити себе саме в цій країні, якою вона є, і любити цю Україну в собі. Тоді побачимо, як ще багато чого зможемо і захочемо для неї зробити.