Вона красива та розкішна, ефектна й елегантна, відкрита і щира — така, якою може бути жінка з глибокою, багатою душею, небайдужим, люблячим серцем, із яскравим, самобутнім талантом. Хоч би з якою роллю виходила на сцену чи з’являлася на екрані — великою, епізодичною, граючи позитивного чи негативного персонажа — її акторська гра захоплює і є переконливою, цікавою для глядача. Вона не має високих нагород, та багата на те, чого не купиш ні за які гроші — повагу і любов від людей. Маючи власні ціннісні орієнтири в житті, завжди намагається йти по ньому з прямою спиною, не збиваючись на манівці, навіть якщо це не робить його легшим, комфортнішим. Як і кожному справжньому українцеві, їй хочеться жити в багатій, вільній, благословенній Україні. А знайомство, спілкування з нею додає в те віри.
Ось така у мене гостя була, відома українська артистка театру та кіно, акторка Київського академічного Молодого театру Наталія Васько.
ПРО ТЕАТР І МАГІЮ
Перед тим як вийти на сцену, завжди кажу: «Господи, допоможи!» Прошу, аби допоміг мені бути справжньою, щирою й не брехати самій собі. То вищий пілотаж, коли налаштовуєшся на якийсь такий правильний камертон від самого початку, і тоді відчуваєш оте невимовне єднання з глядацьким залом.
І, звичайно, кожна вистава стає не подібною до іншої. Попри те, що начебто все було вже вибалакано, всі акценти в ній розставлено, життя, те, що з тобою відбувається того чи іншого дня, диктують щоразу інший ритм, нове дихання й у виставі. Те, що відбувається з тобою саме в цей вечір, у цю хвилину, породжує нові емоції, відчуття, і воно залишається тільки у твоєму серці і серці глядача. То якась магія, що наступного разу саме в цьому місці може й не повторитися, або з’явитися десь в іншому, чи й не народитися зовсім. І якраз у театрі те настільки цінне, наче діамант.
ПРО КІНО
Воно є ще однією гранню професії, яка також прекрасна. Проявляючи себе, свій хист у різних сферах мистецтва, актор збагачується, зростає професійно, духовно. Кіно має іншу стихію, іншу природу, туди начебто заходять через інші двері. Його надзвичайна привабливість у тому, що ти наче пазлами збираєш картину свого образу, ще більше відчуваючи колективну відповідальність за ту дитину, яка народиться. Тому намагаєшся в кожному дублі зробити свою роботу якнайкраще, з різними варіантами, додаючи якісь свої версії.
ПРО РОЛІ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Коли вступала до театрального, Юлія Семенівна Ткаченко запитала: «Яку роль ви хотіли б зіграти, яка для вас цікава, нецікава?» Я відповіла: «Будь-яку, тільки дайте!» Я закохуюся в кожну свою роль, у мене немає такого: «А, якийсь епізод…» Завжди дуже хвилююся, переживаю, що не так зіграла, як хотілося. Від цього страждаю, ночами не сплю. Усе ніяк не можу навчитися відпускати ситуацію. Бо відповідальність від мене нікуди не втече, а от легкість — з’явиться.
ПРО НАГОРОДИ
Будь-яка відзнака, нагорода чи коли тобі просто кажуть, що ти гарна, талановита — це все приємно. Інша річ, дуже багато нагород у нас дають по знайомству або купують, і тому вони знецінюються. Але найкраща нагорода і найбільша насолода — коли відчуваєш справжню любов людей, які просто підходять до тебе і кажуть: «Ви нам так подобаєтеся, спасибі вам». Значить, щось хороше я роблю, значить, недарма займаю місце на екрані чи на сцені. Бо в дитинстві я просила Господа допомогти мені здійснити мрію стати актрисою, вступити до театрального інституту, й обіцяла, що коли хоч 4–5 людям, які сидітимуть у залі, сподобається моя гра, буду найщасливішою.
ПРО МАЙДАН, ПРО ГІДНІСТЬ
Напевне, ми ще не доведені до такого стану, аби піднятися могутньою всеукраїнською хвилею в усіх питаннях — культури, науки, медицини… Ми ще не розізлилися, терпимо. Й тому, звертаючись у магазині до касира з проханням розрахувати українською, чуємо нахабне: «А мне так удобнее!» Доки такі речі житимуть серед нас, ми їх дозволятимемо, себе не поважатимемо, доти прогинатимемося перед північним сусідом. Напевне я почуватимуся впевненішою, сильнішою як акторка, коли за плечима буде міцна опора: гроші українські, продюсер український, який дбатиме про українських акторів — достойний гонорар, умови праці, відпочинок. Усе це даватиме відчуття: я — не другий сорт. Хоча, наприклад, у мене вже давно немає відчуття другосортності.
Майдан — як лан пшениці: щойно зійшла, її скошують. Так, як було з шестидесятниками, українським Відродженням. Тобто створюються всі умови, вмикається зелене світло для українізації, і виходять з підпілля люди, які по-справжньому люблять країну, а їх вираховують і зачищають. Під час подій на Майдані почала замислюватися: невже ми такі глупі, наївні, що завжди віримо, надіємося і сподіваємося, все прощаємо… Й не помітила, що перераховую ознаки Божої любові: вона терпить, прощає, не злиться, надіється, сподівається і вірить. Отоді вже й не знаю, чи насправді то глупота наша, коли нас б’ють, знущаються, убивають, а ми й далі прощаємо?! То може, ми дійсно Божий нарід, який показує оту жертовну любов?! Я не знаю! Українці насправді прекрасні, але шкода, що так дозволяємо себе зневажати і топтати.
ПРО КРАСУ
Краса загалом залежить від внутрішнього світу людини. Коли, як ви кажете, світиться зсередини, радіє життю, любить людей — вона прекрасна попри можливі якісь фізичні вади, недосконалість зовнішності. Порожньою лялькою милуватися не будуть. Якщо людина, пройшовши через різні життєві ситуації, залишається здатною любити і бачити щось хороше в цьому житті, то вона теж красива. Напевне, собі я би побажала бути більш гармонійною з природою, довіряти собі і більше приймати любові, світла та більше віддавати. Не так сильно себе контролювати і карати, занижуючи собі оцінку, бо це ускладнює і моє життя, і людей, котрі поруч. Коли ж радію, зробила щось хороше, задоволена собою, тоді свічуся, і саме в ці моменти мені говорять, що я красива! (Сміється). І що на вигляд значно молодша, ніж у фільмах.
ПРО ДОБРО І ЩАСТЯ
Я бажаю нам усім, живучи, все-таки БУТИ, а не здаватися. Світитися зсередини. Ось нещодавно Римма Зюбіна давала інтерв’ю, а робить вона це завжди потрясно, і завершила його тим, що на синове запитання: «Мамо, не можна ж усім зробити добро?!» відповіла: «Але спробувати варто!» Отож варто пробувати світитися і робити добро наполегливіше.
Жити треба сьогодні, робити висновки з прожитого, аби майбутні хвилини прожити краще, мудріше, змістовніше, бо, як кажуть, розумна людина — та, котра багато знає, а мудра — яка розумно живе, робить правильний вибір.
Не можна зраджувати собі, пам’ятаючи, що відповідатимеш за свої вчинки. Напевне, це найкраще, що може бути і що може зробити нас щасливими. І якщо є мрія, то слухайте тільки своє серце. Воно ніколи не підведе.
Велику порадницьку гостину з українською акторкою Наталією Васько можна почитати у номері «Порадниці» від 3 серпня 2017 року.
Автор та ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
