Здавалося б, жінка — ніжне створіння, її треба захищати, оберігати… А тим часом, яку силу духу, волі, незламність демонструють сьогодні наші українські жінки! Якою могутньою хвилею піднялися вони на захист — ні, не себе найперше, а своєї країни, своїх дітей, своїх співвітчизників. Почавши власну історію гідності на Майдані, вони й сьогодні продовжують її писати. Безстрашна Надія Савченко, наші невтомні волонтери — скільки їх, тих, хто не полінувався, не побоявся зайняти своє місце на цьому полі бою! А матері, дружини воїнів хіба не проявляють тієї неймовірної сили?! Їм би, цим жінкам, уклонитися всім миром за все, що роблять. І як же хочеться, до болю в серці, аби вже нарешті зникло оте тривожне очікування, ота необхідність бути воїнами, героїнями. Нехай би ми вже зайнялися своїми земними, буденними, мирними справами, роблячи цей світ кращим, добрішим, змістовнішим.
Українська співачка Настя Приходько про свою активну громадянську позицію заявила ще на початку Революції гідності, не зраджуючи їй увесь цей складний час. Й про свою любов до Батьківщини, про свій патріотизм говорить не лише словами пісень, а й конкретними справами.
ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ПОЗИЦІЮ
Я намагаюся допомагати своїй країні тим, чим можу, чим умію. А вмію я, власне кажучи, співати. У бою це, звісно, не дуже згодиться, але завдяки своїм вокальним даним, своїй популярності маю можливість збирати гроші. І для мене це дуже важливо, що можу бути корисною. Я ж не живу на цій землі як споживач, як рослина якась, сама по собі, а приношу користь, віддаю данину. Ось тому і збираю гроші на потреби нашим захисникам. І хоч скільки зберу в Америці, всі гроші з цього туру, з кожного концерту віддам на допомогу пораненим. Хочеться насправді допомогти всім-всім. Не можна в такий час просто жити якимись іншими переживаннями, дріб’язковими проблемами, коло яких обмежується, скажімо, магазинами, ресторанами тощо. Думками, ділами нині треба бути там, де вирішується доля нашої країни, майбутнє наших дітей.
ПРО СИЛУ ЖІНОЧУ
Не знаю, хто придумав, що «женский удел» – стояти біля плити, пекти пироги, оберігати домашнє вогнище. І чому ця думка так масово поширюється і всі у тому переконані. Жінка відрізняється від чоловіка, як я завжди жартую, лише певними органами. Все решта – однаково. Жінка фізично витривала, їй під силу важка робота, вона займається спортом, наприклад, бодібілдингом, піднімає гантелі, їздить верхи, може грати у футбол, хокей – було б бажання. Звісно, жінка, попри все, насправді має бути і слабкою, її повинні любити та леліяти. Я хочу, аби мені теж було на кого обіпертися. В принципі це потрібно і жінкам, і чоловікам: завжди мати опору – чи то в друзях, чи у близькій людині.
ПРО ДОВІРУ
Раніше я, мабуть, не так близько підпускала до себе людей. У мене була якась недовіра до них, пересторога, обережність чи що. Тепер ми бачимо, що, за великим рахунком, Україна стала однією великою родиною. (Хоча, як у народі кажуть, у сім’ї не без виродка). Бо коли прийшла велика біда, люди потягнулися одне до одного, добрішаючи, стаючи єдиним великим цілим. Я побачила ту велику доброту, стала більш довіряти людям.
ПРО ДІМ УКРАЇНУ
Пошуки кращого життя десь – це для мене не підходить. У кожного з нас є свій дім, і ми знаємо запах цього дому, запах своїх речей. І понад усе в житті хочеться повернутися туди, де пахне димом, пирогами і де на порозі тебе чекає мама. Це не замінить ані одна людина в світі, ані мільйони чи мільярди грошей. Тому мій дім завжди тут, в Україні.
Березень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Настею Приходько можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
