Переступивши поріг театру пісні Павла Зіброва, наче відразу ж потрапляєш і у творчу, і в ділову, і водночас домашню атмосферу, у затишний, комфортний дім, де народжується музика, народжується пісня, народжуються почуття, де протікає, вирує життя. І до розкоші інтер’єрної додається чи не найбільша розкіш — розкіш спілкування з господарями цього дому — родиною Зібрових. Народний артист України Павло Зібров, як завжди, як і понад десять років тому, коли був у нас на гостині, — щиро усміхнений, запрошує до невеличкої екскурсії театром. А йому, засновникові, є що показати: робочі кабінети, студія звукозапису, відеомонтажна студія, балетний клас, кухня, сауна… Затим, пригостивши чашечкою власноруч звареної кави, полишає нас зі своєю дружиною — я ж бо цього разу прийшла на розмову до неї — про наше, про жіноче…
Про неї, директора театру пісні Павла Зіброва, кажуть: активна, наполеглива, пробивна і (не без заздрощів) — красива та успішна. Про себе вона каже: упевнена, діяльна, безкомпромісна. Та чи й може бути іншою жінка, котра знає, чого хоче від життя, знає, де все це «лежить» і як його взяти. Жінка, котра стала музою, серцем, розумом красивого, талановитого чоловіка.
ПРО ШЛЮБ
Напевне, неможливо стати хорошою дружиною у 20–25 років, бо жіноча житейська мудрість приходить з роками. І в мене, і в Павла цей шлюб — другий. Ми зійшлися, коли йому було 36, а мені 34. А то вже середній вік, є досвід, приходить зрілість. Отож на багато речей, таких, здавалося, важливих у юності, поблажливо дивишся у 35 років. Відбувається певна переоцінка цінностей, і бачиш, і цінуєш у другому партнерові те, чого не дано було у першому шлюбі.
Ми живемо і працюємо як єдине ціле. У нас немає розмежування: робота — сім’я. Усе це — разом, взаємопроникне. Вдома обговорюємо творчі, професійні питання, і тут, в офісі, як бачите, ми наче у себе вдома. Тобто все дуже пов’язано. А коли так, коли люди — однодумці, то й проект довгограючий. Павло співає, пише пісні, а я допомагаю в усьому іншому і брат його (Володимир Зібров, заслужений діяч мистецтв. — Авт.) допомагає. Такий ось сімейний бізнес, де тебе ніхто не обдурить, не підставить. Я можу висловлювати свою думку і щодо пісень, текстів.
ПРО ПІСНЮ
У пісенній творчості стільки тем вже розкрито, що начебто і важко щось знайти свіже. А тема має бути такою, щоб до неї можна було доторкнутися, пережити. Запропонувала Павлові написати про доньку: не просто, що ось вона є, та й годі, а про те, як росте, виростає. Або хороша тема була про зраду, і я не побоялася цієї пісні: «Зрада, мов біль листопада, Зрада, як чорна вуаль…»! Є красива поезія, красива лірика, але пісня має зачепити за живе, її треба відчути. А коли мене зачіпає, то й інших жінок пройме.
ПРО РЕВНОЩІ
Для ревнощів потрібен привід. Хоча я чудово розумію: багато жінок довкола, шанувальниць… Але ж його ставлення до мене не змінюється. Нещодавно задумалася над нашими стосунками. Кажу Павлові: «Щось не подобаються вони мені, якось ніби охололи одне до одного… Може, в тебе хтось з’явився чи ще щось?» — «Та ні». Отак посиділи, спокійно поговорили. За будь-якої ситуації її треба обговорювати, не можна тримати в собі сумніви, тривоги. З другого боку, розумію чоловіка: час нині непростий, роботи поменшало, а колектив утримувати треба.
ПРО ЩАСТЯ
Колись Валерій Брюсов написав, що любов — це щастя, любов взаємна — щастя радості, любов без взаємності — щастя горя. У будь-якому разі закохана людина — то щаслива людина. І я бажаю усім жінкам і чоловікам пізнати таке щастя. А ще — бути здоровими. Любов і здоров’я — що ще для щастя треба?
Червень, 2009 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
