У черговий раз збираючись на гостину, дякувала Богові за свою журналістську долю, за надану можливість спілкуватися з людьми, життєвий шлях котрих означений великою працею, любов’ю до людей, багатий на добро і світло, чиє слово є мудрим, розважливим, а відтак – і помічним для тих, хто шукає власного правильного шляху. А розмовляти з такою людиною, як Блаженніший Любомир Гузар, – то вже розкіш особлива, долучитися до якої запросила і наших читачів.
ПРО ПРАЦЮ
Кожен з нас має таку відповідальність за соціальне добро, і кожен у свій спосіб, хто що може, скільки може щось робить. Бо зі свого життєвого досвіду бачу, що коли не будемо працювати – не будемо нічого мати. Хочемо щось сягнути – мусимо працювати. Саме від себе нічого не приходить. Кожен працює в міру своїх сил, знань, віку. Хтось з молодших пішов на фронт – це дуже важливо. А хтось, скажімо, оре поле, засіває, збирає врожай – це також важливо. Хто що – головне, аби робив щось конструктивного, позитивного, необхідного суспільству. У цей спосіб можемо надіятися на краще. Бо то дуже легко – нічого не робити.
ПРО ГІДНІСТЬ
Наші люди працювали, ми не є такі недбалюхи. То було страшно, небезпечно рухатися. Тепер же зрозуміли, що так бути далі не може, не маємо права залишатися байдужими, мусимо рухатися. Інакше нас зруйнують. Під час Революції гідності українці усвідомили, що вони є люди і що мусять працювати, творити. Нічого саме не прийде. Добре, ми хочемо жити за новими правилами, популярними в Західній Європі, але для того мусимо щось робити. Революція гідності – дуже широке поняття. Це означає не лише те, що я відчуваю свою гідність, а ще й маю обов’язки та права. А прийшла війна – ще більше змісту до того додала. Люди розуміють, що коли не об’єднуватимуться, не допомагатимуть одне одному, то пропадуть. Відтак війна, яка є дуже страшна і прикра річ, стала для нас поштовхом, своєрідним каталізатором. Вона розворушила нашу спільноту, І, знаєте, подиву гідні речі діються.
ПРО МИР
Від кого миру не можна сподіватися? Від того, хто його не хоче, кому він не вигідний. Той, хто хоче миру, завжди може його осягнути. Тільки треба дотримуватися певних вимог. Мир – то дар Божий. Але є така приказка: «На Бога уповай, а сам рук докладай». Господь дає тому, хто хоче прийняти, насилу Він нічого не дає. Хочеш прийняти, відкриєш серце, душу, рушиш руками – дарунок на тебе чекає. Дістанеш. Він є для кожного, хто того хоче. Де брак миру? Там, де миру люди не хочуть. Нам треба розвивати бажання миру, треба хотіти миру.
ПРО ВІДРОДЖЕННЯ
Тепер ми ще не є у стані завершеному, хоча вже й не ті самі. Мусимо крок за кроком перейти до, назву їх так, демократичних понять. Таких, скажімо, як справедливість, правда, краса, добро. А то бере час. І ми є в процесі переходу, в процесі переродження, відродження, що триватиме, можливо 5, а можливо, і 10, 15, 20 років. Отож і не треба дивуватися, що так багато ще є недосконалостей. Ми повинні мати розуміння того і не проклинати направо й наліво: ти такий-сякий. То легко сказати. Проблема, як допомогти людям відроджуватися, ставати сильнішими, здоровішими. Аби те, що робили учора, нині вже не повторювали, а назавтра ставали кращими. На те потрібен час, і мусимо мати цю золоту терпеливість, терпіння з самим собою.
ПРО МОЛОДЬ
Молодь природно є позитивною, доброю. Сподіваюся, навіть серед дітей тих злодіїв і бандитів немало таких, котрі починають прозрівати і вже не йдуть шляхом батьків. Хоча й недбалюхів чимало. Є молодь, яка має багато ентузіазму, але він вимагає заохоти. І якщо суспільство, де той хлопець чи дівчина зростають, заохочує до добра, підтримує добро – Богу дякувати. Прекрасно, що у нас є багато дуже позитивно налаштованих молодих людей, котрі зрозуміли, що не можна бути байдужими, лінивими, що треба вчитися, працювати, думати. І то є наша надія. Яка молодь – така майбутність. Хто почав Майдан? Молоді. Вони першими рушили, а за ними пішли старші. Значить, у них щось там таки заговорило, зануртувало. Тепер питання в тому, аби це не згасло, щоб вони і надалі хотіли працювати, вчитися і робити добро.
Листопад, 2014 рік.
Повну версію порадницької гостини з святійшим можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
