Здається, з початком весни ми всі стаємо більш відкритими для гарних, світлих почуттів, для оновлення, очікування змін, для сподівань щастя. Напевне ж усі його прагнемо — малого чи великого, бодай миттєвого чи такого, аби — на все життя. Кому ж хочеться провести свої роки тут, на Землі, безрадісно, не мріючи, не пізнаючи, не досягаючи. Та часом забуваємо, що найперше маємо все те шукати в собі.
Жінка, котру цього разу запросила на порадницьку гостину, вміє мріяти, пізнавати, досягати. Вона вміє і знає, як бути щасливою. А ще має дар робити бодай трішки щасливішими тих, хто поруч. Біля неї насправді якось тепло і сонячно. А спілкуючись, начебто розчиняєшся в отій її глибині, насолоджуєшся всіма її талантами, котрих так щедро вділив Господь. Її, красиву, талановиту акторку, впізнають навіть за голосом, навіть за усмішкою.
Народна артистка України, акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Лариса Руснак побувала на порадницькій гостині.
ПРО САМОПІЗНАННЯ
Усе життя маємо самі себе пізнавати. Але головне, як на мене, повинен бути отой стрижень, те, що робить наше життя змістовним, виправданим чи що… Хоч би що там говорили, жінка без чоловіка не може повноцінно існувати. Дитина народжується, власне, все народжується завдяки тому, що є жіноче й чоловіче начала. Звісно, ми просто могли б, грубо кажучи, виконувати свою функцію, але вона приноситиме свої справжні плоди лише тоді, коли поруч буде чоловіче начало.
… Десь нещодавно побачила чудову картинку: на такій собі гойдалці, на краях дощечки, що лежить на камінчику, сидять двоє; коли жінка починає наближатися до чоловіка, до центру, гойдалка перехиляється, і той падає донизу, й навпаки. А якщо з обох боків рухаються назустріч одне одному, є рівновага. У такому разі вони можуть щось таке створити! А що один чоловік зробить?!
ПРО ЩАСТЯ
Кожна людина бажає щастя і кожна бачить його по-своєму. Для когось воно в тому, аби робити щасливими інших, комусь для цього треба когось обібрати, вдарити, образно кажучи, швиденько проскочити повз чергу… Але, думаю, колись неодмінно кожен отримає своє, пройшовши власний шлях. І якщо розглядати людину як таку, що прагне щастя, то яка може бути до неї претензія? Хіба що захоче цього щастя за рахунок інших.
….А можливо, не варто тим перейматися й просто жити даним нам Богом повним життям?! Колись, ще школяркою, я читала деякі праці німецького філософа Артура Шопенгауера і почала замислювалася над тим, а як це, прагнути й досягати отого балансу, рівноваги, про що він говорив. Тепер-то я розумію, що мав на увазі. Ми повинні оцю повноту життя набирати. Будеш плакати — так плакати, сміятися — то сміятися. Тільки життя шліфує нас, оці страждання наші, сприйняття світу таким, сяким, гострим, болючим, перченим — бо ж додається й того, й того. У мені все це є, через усе це пройшла, і дякую Богові за те, що довелося пережити. Як, власне, і кожна людина, якій додається набір цих приправ. Вона вбирає, всотує їх, і з того формується її особистість, яка є неповторною. Навіть борщ за одним рецептом у кожної господині буде різним на смак. То що вже про рецепт щастя говорити.
ПРО СПРАВЖНІСТЬ АКТОРА
Загалом справжність актора в тому, аби спочатку стати нічим, втратити свою індивідуальність, бути порожнім, аби потім стати максимально всім, видати із себе ідеальний звук, як ото в дудці. Бо, відверто кажучи, я зараз вважаю, що дбати про себе — це коли ти чистиш простір навколо, нутро своє — від буквального (умивання, дозування кількості косметики на обличчі тощо) й до своїх думок… Але найголовніше — очищувати простір, і тоді звільняється місце для поєднання чистих енергій, чи що, вони народжуються швидше.
І тоді відчуваєш, де тобі тепліше, й тулишся до тієї людини, котра усміхається, а не до тієї, що злиться чи б’ється. Тулишся до того, з ким відчуваєш свій резонанс, і тоді воно поширюється, і тоді добро буквально множиться.
ПРО ПОЗИТИВ
Навколо нас усе є! Просто треба його бачити. Легше перекинути на когось відповідальність. Легше когось зробити винним. А я тут, мовляв, ні до чого, так, збоку, подивлюся. І, до речі, така позиція здорово може затягувати. Раніше я теж якось більше думала про інших, що ось, він такий-сякий… А не варто. З себе починаймо.
ПОРАДА
Треба завжди і в усьому слухати своє серце — воно ніколи не обманює. Треба дозволити собі не боятися думки зовнішнього світу, думки людей, які ніяк не впливають на наше життя. На жаль, ми дозволяємо собі бути дуже залежними, а позбувшись цієї залежності, можемо багато чого зробити. Дозволяйте собі жити! Не бійтеся плакати, падати, набивати ґуль, літати, співати. Нічого не треба боятися! Просто живіть!
Повну версію порадницької гостини з Ларисою Руснак можна прочитати у номері «Порадниці» від 2 березня 2017 року.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
