Погодьтеся, життя – дивна річ. Буває, очікуєш від нього одне, а отримуєш натомість зовсім інше. Від цих метаморфоз іноді хочеться ридати, однак часом щастить дістати кращий подарунок, ніж той, на який сподівався.
Якось, шукаючи в столичних книгарнях давно омріяну книжку, випадково натрапив, як на мене, на один із найкращих зразків сучасної гумористичної прози – повість Кузьми Скрябіна «Я, «Побєда» і Берлін». Пройти повз такий фоліант, звичайно, не міг, тож зупинився, аби погортати його і прочитати кілька сторінок. Як наслідок, за 10 хвилин вийшов із магазину не з тим, по що прийшов, а з «Побєдою» в руках, яка приємно лоскотала ніздрі запахом друкарської фарби, віщуючи чимало незабутніх вражень.
Вирішив, що немає сенсу відкладати задоволення, тому читати почав, їдучи додому в метро. Проте уже на першому діалозі: «Орисько, позич двісті баксів» у глибинах мозку зародилися боязкі сумніви у правильності такого рішення. Тоді їм не надав особливого значення. А даремно, бо коли на наступній сторінці почав читати, як головний герой разом із приятелем прилаштували у щойно куплену «Побєду» «позичений» напередодні під покровом ночі танковий акумулятор, почав сміятися так, що на очах виступили сльози. Довелося переводити дух і під пильним поглядом деяких спантеличених пасажирів 1-2 хвилини приходити до тями.
Повернувся до читання – і знову сміх та сльози. Словом, поки доїхав до потрібної станції, переривався ще десь приблизно п’ять, а може, навіть більше разів. Звідси й перший висновок: якщо вам не байдуже, що про ваш гучний сміх подумають інші, краще не читайте повість «Я, «Побєда» і Берлін» в громадському транспорті та людних місцях. Робіть це вдома і бажано наодинці.
У повісті багато смішних ситуацій, в які головний герой Андрій та його друг Бард, подорожуючи на старенькому автомобілі «Побєда» до столиці Німеччини (та й в самому Берліні теж), потрапляють одна за одною. Однак, думаю, вони сприймалися б не так комічно, якби не яскрава та колоритна мова автора. Звичайно, у творі вистачає «гострих» слів і суржику, але, на відміну від багатьох сучасних письменників, які занадто цим захоплюються, почуття міри Кузьму не підвело. Отже, другий висновок: «Я, «Побєда» і Берлін» – читання для дорослих. Принаймні для тих, кому виповнилося хоча б 18 років.
Насамкінець зауважу: повість Кузьми Скрябіна – не просто гумористичний твір. Вона має глибокий підтекст. Зокрема, що таки правду кажуть: «Добре там, де нас немає», бо лише на чужині можна по-справжньому зрозуміти, як добре вдома.
Віктор МИРОНЕЦЬ.
