Кожна мама хоче бачити своє дитя впевненим та адаптованим до суспільства. Проте іноді дитина поводиться інакше, ніж її ровесники, почувається замкненою, хвилюється, плаче. Таких вважають надміру тривожними. Аби краще розуміти, про що йдеться, розгляньмо це явище. Насамперед батькам варто навчитися розрізняти поняття тривога і тривожність.
Адже дитина може не мати сталих рис такої поведінки, а лише відчувати тривогу в певних ситуаціях. Наприклад, якщо сьогодні боїться вийти до шкільної дошки, а раніше такого не траплялося, то, швидше за все, переживає хвилини ситуативної тривоги через невиконане домашнє завдання. Та бувають і складніші випадки. Дехто з дітей проявляють саме тривожність — постійно хвилюються навіть тоді, коли для цього немає підстав.
Науковці впродовж тривалого часу визначали, які діти найбільш вразливі. Їхні висновки засвідчують, що в дошкільному та молодшому шкільному віці більш тривожними бувають хлопчики, а після 12 років — дівчатка. Серед причин тривожності — найперше сімейні конфлікти. У родинах із доброзичливими стосунками, як правило, виростають люди з високою самооцінкою та добре розвиненими комунікативними якостями.
Розвиваючись та підростаючи, діти свідомо чи мимоволі копіюють риси найближчих дорослих. Якщо вчитель постійно хвилюється чи батьки весь час пригнічені, невдоволені, то дитина буде такою самою. Особливу увагу необхідно звернути на стиль виховання у родині. За авторитарних стосунків внутрішній спокій неможливий. Якщо батьки, вчителі висувають занадто високі чи неправильно сформульовані вимоги, то дитині не під силу відповідати їм, а це призводить до порушення нормального емоційного стану. У разі ж неправильних вчинків не поспішайте вимагати вибачень. Краще запропонуйте пояснити причини такої поведінки. Вибачення під тиском непродуктивні. Надмір зауважень, докори переконують дитину в тому, що вона ніколи не навчиться відповідати соціальним стандартам і не зможе заслужити повагу однолітків і старших.
Щоб дитина виросла повноцінною особистістю, не забувайте заохочувати її в тому, що їй вдається. Це важливий орієнтир на шляху саморозвитку. Крім того, уникайте порівнянь, хто кращий — ваша дитина чи її товариш.
Поспостерігайте, чи боїться ваш нащадок будь-чого. Якщо страхи стосуються абстрактних понять, шукайте можливостей зробити так, аби дитина дивилася на речі простіше, не «накручувала» себе, а водночас і вас. Запропонуйте зобразити на аркуші паперу її емоції. Поговоріть про намальоване, прагнучи разом замінити негативні риси на оптимістичні.
Вадим РИБАЧУК, психолог.
