Це давнє українське місто на перетині торговельних шляхів, звідки нині можна дістатися Праги, Відня, Белграда, Загреба й Венеції, варте окремої зустрічі, а приміський потяг «Львів-Трускавець» допоможе швидко й недорого дістатися сюди, аби подарувати собі незабутню екскурсію вихідного дня. Як часто буває, ім’я поселення походить від однойменної ріки. Дослідники тлумачать слово «стрий» як похідне від індоєвропейського кореня, що означає «течія», «пливуча вода». Втім, «стрий» у Карпатах – це ще й «дядько», тож існує легенда й про таку версію походження назви міста.
Перша письмова згадка про місто Стрий, розташоване на шляху зі Львова через Карпати до Мукачевого, датована 1385 р., невдовзі воно стало центром повіту, а ще за 33 роки отримало Магдебурзьке право. Потужні фортифікаційні споруди, збудовані за часів князя Осмомисла, захищали шлях і місцеве населення від угорських, польських і татарських набігів. За Данила Галицького тут проліг і шлях із Галича в центральну Україну, що сприяло подальшому розвитку міста, а з ХІV ст. Стрийщина потрапляє під владу Польщі.
У середні віки тут працювали цехи гончарів, кушнірів, ткачів, шевців, братські школи і 5 українських церков, та набіги татар змушують невтомно відбудовувати місто. За визвольної війни під проводом Б.Хмельницького Стрий навідали й українські козаки, аби об’єднатися з полками угорського князя Д.Ракоці. 1772 р. після поділу Польщі Стрий відійшов до австрійської династії Габсбургів, потім – Австро-Угорської імперії. Наприкінці XVIII cт. оборонний замок перебудували на палац, а згодом розібрали й залишки укріплень. Не збереглася й ратуша. Перша, зведена 1431 р., як і її дерев’яні наступниці, були знищені вогнем під час пожеж. Нову, яка обіцяла стати чи не найгарнішою в Галичині, планували звести на початку ХХ ст., але не встигли, бо розпочалася Перша світова війна. Та Стрию є чим порадувати сучасного мандрівника.
Біля вокзалу привертає увагу стела на честь 600-річчя міста. Праворуч від неї визирає з дерев верхівка ошатного костелу Святого Йосифа, в якому зараз «замешкала» церква Архістратига Михаїла УПЦ КП. А через дорогу тішить око прикрашена білою ліпниною вілла ХІХ ст.; нині там Центр дитячої творчості. Вузенька вуличка веде до майдану Незалежності з меморіально-скульптурним комплексом роботи Василя і Володимира Одрехівських, присвяченим просвітителям нації – Лесі Українці, Тарасу Шевченку, Івану Франку. А яка гарна кам’яниця початку ХІХ ст., де тепер міська поліклініка!
Перед будинком колишньої гімназії, а нині школи, – пам’ятник Степану Бандері, який розпочинав тут навчання. Трохи далі в маленькому дворику – мальовничі руїни будівлі синагоги. Вузенькі вулички виводять до неймовірно гарного костелу Різдва Пресвятої Богородиці, найдавнішого в Стрию. Перший мурований храм на цьому місці звели ще в 1420-х рр., відбудовуючи після кожної з 4 великих пожеж. 83 роки тому було короновано тамтешній образ Богородиці з головного вівтаря і освячено дзвони. Костел, що діяв і за радянських часів, 2005-го проголосили санткуарієм Марії, Хранительки Людських Надій.
Варто відвідати й кафедральний храм Успіння Пресвятої Богородиці (до 1785 р. – костел св. Марії Магдалини) по вул. Успінській, 16, та церкву Благовіщення Пречистої Діви Марії (1869 р.) по вул. Б.Хмельницького, 78.
Площа Ринок без ратуші – як горіх без зернятка. Тішать око різнокольорові будиночки. Найнесподіваніше розмаїття кольорів і форм будівель у межах одного кварталу спершу вражає, а потім і це сприймаєш як іще одну «родзинку» містечка. Та коли прагнете не пропустити нічого цікавого, слід озброїтися картою із зазначеними на ній найгарнішими віллами, музеями та сакральними спорудами, яку можна знайти у газетних кіосках. У місті налічується 105 пам’яток архітектури місцевого значення, а відвідувачів чекають близько десятка музеїв, головний серед яких – краєзнавчий. Є свій музей історії і місцевий Народний дім – одна з найцікавіших споруд у центрі Стрия. Вишуканий величний будинок у цегляно-біло-бежевих кольорах, прикрашений бюстами Ю.Федьковича, М.Шашкевича, Т.Шевченка тощо, був споруджений коштом громадян Стрийського повіту, урочисто відкрили 1 січня 1901 р. На той час у Стриї – потужному осередку українського національного руху – діяла низка товариств, зокрема «Просвіта» (1892), з ініціативи Наталі Кобринської відбулося перше жіноче віче (1891), засновано перший жіночий альманах (1893) та Крайовий Молочарський Союз (1907), згодом Маслосоюз, а 1909 р. відбулася перша в Галичині українська крайова господарська виставка; боротися за розвиток української культури утворена інтелігенцією окружна Руська Рада закликала іще 1848-го.
Саме в Стрию під час Першої світової війни сформували з добровольців легіон Українських січових стрільців, у який записувалися в Народному домі.
А жовто-блакитний прапор уперше замайорів тут 1.11.1918 р., коли на півроку було встановлено владу Західноукраїнської народної республіки. По тому, в 1920-1930-х рр., місто стає одним з осередків ОУН. А за 7 десятиліть стрияни, включившись у боротьбу за незалежність України, першими в Україні 14.03.1990 р. підняли національний прапор над будівлею міської ради.
Зі Стриєм були пов’язані долі письменника Леся Мартовича й низки українських композиторів; тут народився нинішній глава УГКЦ Святослав Шевчук; серед почесних громадян міста – Степан Бандера, його сестри Оксана і Володимира та Герої Небесної Сотні, Герої України Андрій Корчак і Юрій Дяковський.
Ольга ГОЙДЕНКО.
