«Якби я зустрівся з Богом, то вибачився б за те, що я такий», – сказав якось він в одному з інтерв’ю. Врешті-решт, у кожної людини, напевне, можуть і повинні бути запитання до себе, на які рано чи пізно доводиться шукати відповіді. Про нього говорили часто, відколи слово молодого поета вперше і потужно прозвучало в 60-х рр. ХХ ст. Адже завжди був на видноті, не стояв на узбіччі життя – зі своїм словом, думкою, позицією та своїми вчинками, можливо, не всім зрозумілими. Йому нерідко за щось дорікали. За його покликом йшли. Ним захоплювалися як майстром слова, а створені за його сценаріями фільми визнавали культовими. Хтозна, якою була б українська культурна нива, аби не засівав на ній свої щедрі літературні зерна відомий український поет, кіносценарист, громадський діяч, Герой України Іван Федорович Драч».
Цими словами 4 роки тому я відкривала порадницьку гостину з Іваном Федоровичем на сторінках нашої газети.
Зізнаюся: коли тривожної весни 2014-го запрошувала його на порадницьку гостину, трішки хвилювалася, адже класик! Та як приємно було почути, щойно зателефонувала йому: «О, моя «Порадниця»! Звісно ж, прийду!» Так само, з готовністю, прийняв і запрошення на презентацію книжки «Порадницька гостина. Історія життя та успіху. 2006-2016», що відбулася 23 грудня 2016 року в Національному музеї літератури України, куди увійшла і наша з ним розмова: «Таню, неодмінно буду!»
На тому вечорі Іван Федорович дарував нам свої вірші, зокрема з нової збірки поезій «Солом’яний вогонь», ділився власною життєвою мудрістю, а наш колектив разом зі своїми гостями тішився можливістю спілкуватися з ним, доторкнутися до його житейської, поетичної мудрості.
Для мене Іван Федорович був надзвичайною, особливою людиною. А як гріло оте його тепле «Таню», «моя «Порадниця», його щире поцінування нашої порадницької праці. Як вражала доступність, щирість і відкритість людини-легенди, котра чи не з однаковою повагою ставилася і до сивочолих мудреців, і до тих молодих, амбітних молодих людей, котрим теж хотілося щось змінювати на краще в українській художній літературі, історії.
Своїм небайдужим словом – поетичним, прозовим, сказаним із книжкових сторінок чи високих трибун – він творив історію нашої держави, трепетно перейнявшись її долею ще з молодих літ.
…Осиротіла Україна ще на одну Постать, ще на одного Поета, серце якого перестало битися на 82-му році життя, 19 червня, після тяжкої хвороби. То справді національна втрата, яку ніким і нічим не заміниш. Поменшало духовного світла в нашому українському домі.
…Й ураз так щедро зарясніли наші вітчизняні газети, радіо, телебачення спогадами, розповідями про Митця, цитатами його творів.
Та от тільки чому ми знаходимо для цього місце на шпальтах, час в ефірі зазвичай лише тоді, коли гідна людина полишає цей світ?! Чому не чуємо або занадто мало чуємо і бачимо ці постаті ще за їх життя?!
Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».