Буває, зацікавленість книжкою може початися з малого – малюнка чи назви, які привернуть увагу потенційного читача. Обкладинка роману «Дерево, що росте у мені» Жанни Куяви серед розмаїття книжкового ринку «зачепила» мій погляд малюнком покрученого життям засохлого дерева, на одній гілці якого, наперекір усьому, наливалися життям рожеві пуп’янки квіту. «У пошуках справжньої себе Звивистими дорогами до щастя» – привідкривало зміст роману набране дрібним шрифтом під назвою. Остаточно ж утвердила у виборі книжки згадка про спеціальну відзнаку роману за психологічну глибину та розкриття міжособистісних стосунків Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».
Початок видався майже детективним. Судіть самі: юнак, який лікується у відділенні алергології, випадково знаходить записку, зміст якої свідчить про чиїсь наміри піти з життя. Співчутливий Сава Нагорний швидко з’ясовує: її написала Чеслава, або Чеся, як називає себе сама, – справжня красуня-золотоволоска, котру неможливо не помітити, – а може, й закохатися?! Та чи мають шанс стати взаємними його почуття? Чимало води спливе, перш ніж знайде відповідь на це запитання. І чимало думок пропустить Сава через своє серце, відкривши свій власний шлях до щастя й одужання.
Від розчарування в собі й долі до суголосності з нею, від незгоди й зачарування іншими – до залюбленості в себе та життя – такий шлях, відповідно до назв розділів, поступово долають головні герої книжки Жанни Куяви, визначаючи кожен свою межу терпіння й болю. Упродовж роману їм дано пройти стільки випробувань, що вистачило б на багатьох, – та чи зможуть зберегти честь і гідність?
Юна красуня за 2 тижні до омріяного весілля ховає нареченого, а десь зовсім поряд оплакує втрачену при пологах дружину і заколисує новонароджену доню безутішний вдівець. Чи доленосна ця зустріч? Що і кому треба прощати, а на що не варто заплющувати очі? Відповідь підкаже час. Не одразу, але знайде свою і Сава, до якого хоче повернутися колишня наречена. Натомість неймовірна історія батьків Чеслави – скаліченої Ярини і незрячого Ярослава – про людське вміння любити, чекати, прощати. Про те, що бути відмінними від «нормальних» людей іще не означає бути гіршими за них.
Протистояння добра і зла триває в романі чи не до останнього рядка, поки кожен із героїв отримає заслужене, а читач зітхне із полегшенням, тішачись авторським задумом а чи невідворотною закономірністю причин і наслідків твореного людиною по життю.
«Роман «Дерево, що росте у мені» – про дерево, наявне в кожному з нас… Дерево, що своїм корінням надійно кріпить нас до землі. Дерево, чий міцний стовбур не дає впасти, зламатися, коли тяжко. Дерево, що кожного дня живить нас соками своєї крони, наближає до Неба, дозволяючи почуватися щасливими. Воно – наше минуле, теперішнє та майбутнє. Воно – ми самі. Тож щасливою може бути кожна людина», – коментує книжку письменниця Роксолана Сьома.
Спробуйте й у собі відчути власне дерево життя, читаючи роман Жанни Куяви, – і будьте щасливі.
Ольга ГОЙДЕНКО.
