Свято апостолів Петра і Павла (12 липня) символізує підготовку до жнив, а в деяких регіонах України — навіть їх початок. Тому до цього дня, як вважали, потрібно було зжати хоча б один сніп.
За народними уявленнями Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп — ніби безкровна жертва покровителю жнив. До зажинку готувалися заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, готували жниварський реманент.
Напередодні свята Петра і Павла (а то й на свято, після церковного Богослужіння) селяни обходили свої лани, а священик освячував водою хлібні злаки, щоб їх не пошкодили ні гради, ні зливи, ні буревій, ні пожежа від блискавки. Пізно ввечері чи до сходу сонця (ще до початку Служби Божої в церкві) господині потай від усіх виходили в поле робити «закрутки»-обереги: скручували кілька жмень стебел і зв’язували їх в особливий спосіб, виголошуючи певні замовляння. Такі «закрутки» робили й по завершенні жнив.
Зажинки починали вдосвіта, але не на саме свято, бо це гріх. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця зробити почин — зжати обрядовий сніп. Перед початком зажинок розстеляли скатертину, клали на неї хліб-сіль і шматочок свяченої паски, інші страви. Потім присідали на кілька хвилин до скатертини і, помолившись та почастувавшись, бралися до роботи. Після слів найстаршого: «Боже, благослови!» господар або найстарша жінка починали жати, а за ними — вся сім’я. Навіть діточок брали у поле.
Нажавши по дві жмені стебел, складали їх навхрест. Саме цей «зажинковий хрест» із першим снопом символізував початок жнив.
Тарас ЛЕХМАН.
