Із довгоочікуваним Святвечором напередодні Різдва Христового пов’язуємо надії, сподівання, просимо у Всевишнього здоров’я для всієї родини, ласки Божої, злагоди у сім’ї, миру в Україні…
Цього дня строго постували, нічого не їли, доки з’явиться на небі перша зоря. Вона й сповістить, що народилося Дитятко Боже – Ісус Христос. Підготовка до святої вечері мала урочистий характер і розгорталася, як справжній ритуал, театралізоване дійство, де всі були акторами і водночас глядачами. Вірили, що предмети, які мають стосунок до святкового столу, набувають чудодійної сили.
На покуті під образами розстеляли духмяне сіно, на яке ставили горщик із кутею та глечик з узваром. Подекуди їх накривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання квочки, що мало б забезпечити їх високу несучість, приплід курчат наступного року. Діти-хлопчики кукурікали, щоб і півників було багато до борщу. Власники вуликів несли на пасіку кутю, імітуючи дзижчання бджіл, обходили своє бджолине господарство, просили у Новонародженого Ісусика достатку меду.
Панував звичай ставити на покуті дідуха – сніп жита чи пшениці. Іноді в нього встромляли косу, серп, що символізує успішну працю на ниві наступного року.
На Святвечір робили прогнози і ворожили. Зокрема вважали, що зоряна ніч на Різдво обіцяє урожайний на хліб рік (що підтверджено багатовіковими спостереженнями). Якщо зварена кутя виходила верхом, це віщувало верховиті стоги. За довжиною соломинки, яку виймали навмання з-під святкової скатертини (адже солому чи сіно також клали на стіл, як і на покуті), визначали, кому судився вік довгий, а кому короткий.
До Святвечора готували 12 страв, використовуючи майже всі наявні в господарстві продукти, крім скоромних. Останні споживатимуть уже на Різдво. Обов’язково запалювали воскову свічку. Господар курив ладаном у хаті й читав подячну молитву. «Захисну функцію» виконували закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, громовиці, хижих звірів, відьом, чарівників та інших лих.
За повір’ям той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить Царство Боже.
На Святвечір ушановують померлих і живих родичів. Для душ покійних залишали рештки їжі на столі, посуд не мили. Ставили для них чисту воду в полумиску, поряд клали чистий рушник, аби вмилися з далекої дороги.
До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували за гостинці і теж передавали страви зі свого святкового столу. Це символізувало спорідненість сімей, їх приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, дарували їм солодощі. Ходили з гостинцями й до вбогих, але винагороди (крім словесної подяки) не приймали.
Святвечір закінчувався колядуванням. А зранку сім’я йшла до храму на урочисте богослужіння з нагоди Різдва Христового.
Тарас ЛЕХМАН.
