Його називали лицарем свободи і борцем за мир. Кароль Юзеф Войтила, він же Іван Павло Другий, був однією з найвидатніших постатей ХХ ст. Перший в історії понтифік – не італієць, перший за понад 450 років Папа–слов’янин, який змінив ставлення світу до Католицької церкви – і, безумовно, змінив на краще цей світ. Людина, яка вміла мріяти й любити.
«Його Святість Святіший Отець Йоан Павло ІІ, Єпископ Римський, Намісник Господа нашого Ісуса Христа, Наступник Князя Апостолів, Первосвященник Католицької Церкви, Патріарх Заходу, Примас Італії, архієпископ і митрополит Римської церковної провінції, суверенний володар Держави Ватикан, перед тим архієпископ і митрополит Краківський, кардинал Кароль Войтила» – так офіційно називали його після обрання. 18 травня – 100 років, як він народився.
ВИБІР НА КОРИСТЬ БОГА
Кароль Юзеф Войтила народився у родині вчительки й поручика польської армії в містечку Вадовиці неподалік Кракова. Батько часто читав Біблію з малим сином. У 8 років той залишився без матері, потім втратив старшого брата, а в 20 став круглим сиротою. З дитинства маючи схильність до гуманітарних наук, під час війни студент Ягеллонського університету вирішує пов’язати своє життя з Церквою і в жовтні 1942-го починає навчання у підпільній духовній семінарії в Кракові. На життя заробляє, працюючи на каменоломні, потім на хімзаводі. На 3 році навчання Кароль приймає постриг, ставши священником Римо-Католицької Церкви.
Здобувши нові теологічні знання у Кракові й Римі, Швейцарії та Бельгії, повертається до Польщі, працює з університетською молоддю. Незабаром, ставши доктором морального богослов’я, починає викладати студентам етику. Важливою подією стає участь у Другому Ватиканському соборі, коли польські єпископи звернулися до німецьких зі словами: «Пробачаємо і просимо пробачення».
ЙОГО ПРІОРИТЕТИ
У свої 47 Кароль – уже кардинал. Набуває міжнародного досвіду. Спілкується з польськими спільнотами всього світу. Читає лекції. Донощики сигналізуть про нього: Войтила надто освічений, популярний і небезпечніший за решту, до того ж, постійно зустрічається з людьми.
Коли не стало Папи Павла VI, а за 33 дні правління – й новообраного Івана Павла І, Ватикан довго обиратиме наступника. Нарешті після 7 турів голосувань 16.10.1978 білий дим над Сикстинською капелою сповістить багатотисячну площу про обрання нового, 264-го Папи. З поваги до свого попередника кардинал Кароль Юзеф Войтила візьме ім’я Івана Павла ІІ. Того ж дня новину телефоном повідомлять Едварду Гєреку – і з уст першого секретаря Компартії Польщі вирветься ідеологічно невластиве: «О, Боже!»
«Не бійтесь! Відкрийте двері для Христа!» – скаже Іван Павло ІІ під час першої папської меси. Часто його вчинки – несподіванка для всіх. Замість церемонії коронації обмежився інтронізацією, замість звичного для Пап «ми» про себе казав тільки «я», замість величної папської тіари майже завжди носить непоказний білий пілеолус (той самий головний убір, у якому пам’ятаємо Папу). З перших днів прагне осучаснити Церкву. І часто нагадує: справжній зміст титулу Папи Римського в перекладі з латини – «раб рабів Божих».
Глибину й обсяг його праць порівнюватимуть із богословською спадщиною Томи Аквінського. Серед них – затверджений і оприлюднений Катехизм Католицької Церкви, в якому доступно викладено відповідне віровчення.
Його називатимуть Папою Культу Божого Милосердя та Сім’ї. Захищатиме подружжя і право на життя ненароджених. Обов’язком кожного чоловіка вважатиме повагу до людської гідності кожної жінки, а право дитини на життя в сім’ї – основою цивілізації та культури.
ЗА ХРИСТОВИМИ ЗАПОВІДЯМИ
Активного понтифіка спробували зупинити. 1981 р. на площі Святого Петра у Папу 4 рази вистрілив член турецького ультранаціоналістичного угруповання 23-річний Мехмет Алі Агджа. Одна куля пройшла поруч із серцем. 5 годин Папа перебував між життям і смертю, переніс 6 операцій. Та понтифік публічно пробачив свого нападника, а згодом відвідав довічно ув’язненого в Римській в’язниці. Після розмови
тет-а-тет Агджа поцілував Папі руку, а згодом прийняв католицизм. Подейкували, вони… подружилися. На прохання понтифіка засудженого депортували до Турції, де з часом амністували. Як тут не згадати відому пораду Папи тим, хто збився на манівці: ніколи не пізно змінити своє життя, впустити Христа у свій дім, навчитися бути терплячими, бути собою. Ненависть знищує людину, казав Папа, руйнує її душу, відволікає від краси світу та неповторності життя. Та для християнина жодна ситуація – не безнадійна. А ще радив не боятися ризикнути заради доброї справи, не лякатися, коли на часі боронити справедливість, цуратися лицемірства та зла. І сприймати невдачі лише як можливість чогось навчитися.
НАДІЯ ДЛЯ ІНШИХ
Його дотепер називать священником, який міг говорити з політиками світу. Слова його були вагомими й спонукали до дій. Уперше завітавши як Папа до рідної Польщі влітку 1979-го, понтифік відверто скаже: «Боріться проти усього, що руйнує людське достоїнство… Не може бути справедливої Європи без незалежної Польщі на її карті. Боріться…»
Автори відомого польського фільму «Звільнення континенту: Іван Павло ІІ і падіння комунізму» стверджують: історія цього падіння невід’ємна від розпочатої Папою духовної революції. Тверда віра понтифіка давала надію й іншим людям. Вважають, що Іван Павло ІІ опосередковано посприяв створенню незалежної профспілки робітників «Солідарність», яка стала на чолі поляків у боротьбі з комуністичним режимом, що передувало падінню Берлінської стіни й «залізної завіси» та довгоочікуваній свободі країн Центральної та Східної Європи. Хоч сам Папа казав про себе: «Я не займаюся політикою, я розповідаю Євангеліє. Але якщо говорити про справедливість, про людську гідність, про права людини – це значить займатися політикою, тоді я згоден».
Іще за 10 років понтифік уперше в історії Ватикану зустрівся із комуністичною верхівкою СРСР. Найперше прагнув донести думку: людям потрібна релігійна свобода. Тож ці зустрічі посприяли подальшій легалізації доти забороненої Греко-католицької церкви.
ПОКАЯННЯ, ЯКИХ ЩЕ НЕ ЗНАЛА ІСТОРІЯ
Як ніхто інший, Іван Павло ІІ умів визнавати історичні помилки і просити за них прощення. Близько 100 разів публічно перепросив він у різних народів за злочини часів хрестових походів та інквізиції. Перепрошував перед італійцями, юдеями, китайцями, африканцями, індіанцями… Відмінив рішення середньовічної інквізиції, реабілітувавши Галілео Галілея, а згодом і Джордано Бруно, Савонаролу, Яна Гуса, Мартіна Лютера. Визнав вину своєї церкви у знищенні французьких протестантів у Варфоломіївську ніч. Здійснив обряд покаяння за гріхи католиків, додавши, що Церква натомість прощає образи, заподіяні їй іншими. А ще каявся і перепрошував через причетність Церкви до пригнічення жінок.
ПАСТИР УСІХ КОНТИНЕНТІВ
Новий понтифік успішно налагоджував контакти з ієрархами Константинополя (у т.ч. з Варфоломієм I), протестанськими церквами, зокрема англіканською та лютеранською. Першим із сучасних Пап відвідав низку православних країн, увійшов до мечеті, побував у синагозі, а в Єрусалимі помолився біля Стіни плачу. За роки понтифікату він здійснив 250 пастирських поїздок, побувавши на всіх континентах. Не здійснилися лише мрії відвідати Росію й Китай.
Добре володіючи 6 мовами, хоч звертався до вірних і багатьма іншими, лише під час загальних аудієнцій він прийняв понад 17 млн осіб. А ще звертався до вірних у понад 120 своїх філософських, богословських роботах і 5 книгах, одна з яких – «Переступити поріг надії» (1995), чий наклад сягнув майже 20 млн екземплярів, стала справжнім бестселером. «Усе, що він говорив, чого навчав, йшло з глибини його серця», – згадував архієпископ Мєчислав Мокшицький. Може, тому за роки понтифікату Івана Павла ІІ католицьку віру прийняло понад 300 млн людей…
ПОНТИФІК, КОТРИЙ ЗБЕРІГ У СОБІ ВСЕ ЛЮДСЬКЕ
Він умів дружити і зберіг давніх друзів, уже будучи Папою. Кілька років тому в Національній бібліотеці Польщі оприлюднили листи понтифіка до американського філософа польського походження Анни-Терези Тименецької. Спочатку ділове, їхнє листування з часом переросло у дружнє; Войтила бував у родині адресатки. Нічого забороненого в тому спілкуванні не було, та раніше невідомі світлини Івана Павла ІІ, зроблені на природі чи під час катання на лижах, іще раз стверджують на думці: це був «нестандартний» Папа.
На лижі став іще в дитинстві, студентом бував переможцем змагань, а ставши Папою Римським – катався інкогніто в горах Термінілло неподалік Риму. Був небайдужим і до футболу; студентом відвідував ігри футбольного клубу «Краковія», а ставши єпископом – бував на матчах. І хоч би скільки років мав, знаходив спільну мову з молоддю, яку називав носієм свободи. Він же запровадив традицію Всесвітніх Днів Молоді й не приховував: його улюбленим днем тижня став звичний день зустрічей із юними – вівторок.
Підлітком він написав п’єсу «Король-Дух». Маючи гарний голос, грав у шкільному драмгуртку і навіть думав… стати актором. Студентом продовжав брати участь у виставах, а на початку Другої світової виступав у підпільному театрі. А чи знаєте, що Іван Павло ІІ – до того й автор п’єс «Золотих справ май- стри», «Брат нашого Бога», «Фатальна звістка», постановки яких ідуть у театрах?
Іще будучи викладачем, Кароль Войтила писав вірші, які друкував у католицькій пресі під псевдонімом Анжей Явень; на них були написані пісні. Згодом чотири збірки поезій побачили світ і в перекладі українською. Подібні до молитов, вони стверджують віру, надію, любов, мрії автора про воскресіння. Ось лиш один уривок у перекладі Євгена Голібарда: «…Коли я Бога захищаю людяністю, Стаю захищений любов’ю, що від Нього, захищений стражданнями Його…»
ІЗ УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
94-й міжнародний візит Папи відбувся до України. На запрошення українського уряду й католицьких ієрархів упродовж 23-27 червня 2001 р. Папа відвідав Київ і Львів, аби підтримати у вірі католиків і допомогти в налагодженні дружніх відносин між конфесіями. Тоді, тільки-но прибувши до Києва, він визнав провину католицької церкви за помилки «у далекому і недавньому минулому». Окрім численних зустрічей із представниками різних кіл, включно із учасниками засідання Всеукраїнської Ради Церков (окрім УПЦ МП, яка бойкотувала його приїзд), понтифік відправив у Львові та Києві 4 служби, виголосивши 11 промов і проповідей гарною українською мовою. Понад 1,6 млн прочан відвідало меси.
Перебуваючи в Києві, Іван Павло ІІ поклав квіти до могили Невідомого солдата на Пагорбі Слави, до Меморіалів жертвам у Биківні й Бабиному Яру та схилив коліна на Аскольдовій могилі, вшанувавши пам’ять першого київського князя–християнина. У Львові в Соборі святого Юра він освятив корони для чудотворної ікони Теребовлянської Богородиці, а також місце й наріжний камінь під будівництво Духовної семінарії Святого Духа та Українського Католицького Університету. Площа у Львові, яку на згадку про Івана Павла ІІ назвали його іменем, скандувала тоді, попри дощ: «Лю-би-мо Те-бе!..»
Наче передбачаючи прийдешні події української історії, понтифік сказав тоді у прощальній промові: «Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд… Нехай Господь дасть мир тобі, український народе…»
І зараз перед очима – переповнені людом київські вулиці тих днів. Усміхнений Папа, проїжджаючи в папамобілі, радо і щиро вітає нас усіх таким знайомим помахом рук – і розчулена до сліз вулиця тисячоруко відповідає тим же…
У ЖИТТЯ ВІЧНЕ
Крапку на земних днях понтифіка поставили хвороба Паркінсона і гострий інфаркт міокарда. Іван Павло ІІ відійшов у засвіти, перебуваючи в свідомості, на 85-му році життя, 2 квітня 2005 р. Це сталося за 7 хвилин до вечірньої молитви, і останній слабкий порух руки його був у бік заповненої людьми площі Святого Петра…
Історія людства ще не знала такого прощання. 300 тисяч осіб взяли участь у траурній літургії; понад 100 глав держав і урядів були на похоронах; 4 млн паломників (чверть їх – поляки) проводжали свого Папу в життя вічне, і понад мільярд віруючих різних конфесій і релігій молилися того дня за упокій його душі…
Його поховали у гроті базиліки Святого Петра поруч із мощами апостола, у капелі Матері Божої Ченстоховської. Уже того дня чимало людей скандували італійською: «Святий негайно!» Невдовзі достро-
ково розпочали й процес беатифікації, під час якого спеціальна коміся підтвердила факт 4 задокументованих чудес. У т.ч. – чудесне зцілення 46-річної французької монахині Марі Сімон П’єр Норман, яка раптово позбулася симптомів хвороби Паркінсона після молитви з проханням заступництва Івана Павла II.
Навесні 2011-го його зарахували до лику блаженних, а 27 квітня 2014 на площі Святого Петра Папу Івана Павла II офіційно було проголошено святим.
Ольга ГОЙДЕНКО.
