Любити можна все і всіх. Любов приходить і минає. Можна пояснити й описати, за що ми те чи інше любимо. Люблю я осінь за її різнобарв’я, та пішли холодні осінні дощі і любов минула. Люблю красивих жінок, та поспілкувався і пішов геть. А свою дружину я кохаю! Щастя, коли це почуття лишається назавжди. Якщо вам говорять, що кохання минуло – не вірте! Бо воно не підвладне жодній силі – буде з нами, допоки живемо.
Випадкова зустріч із дівчиною, яка нічим особливим не вирізнялася серед інших, перевернула мій світ. Усе навкруги засяяло, по тілу прокотилася тепла хвиля, мені стало хороше і приємно. Не задумуючись і не вагаючись запросив її на побачення. Спочатку вона полонила моє серце, потім – душу, а тепер сидить у печінці. І так – майже 50 років! Де тільки взялася на мою голову? Чому я так закохався? Скільки дівчат навколо крутилося, а припала до душі тільки вона… Правду мені мама говорила: «Дружину вибирають не очима, а серцем».
Зустрічалися ми не довго. Любовних серенад я їй не співав, квітами не засипав, подарунками не спокушав. Про своє кохання не базікав, тільки сказав: «Дівчина ти, ніби, непогана, сподіваюсь, будеш і хорошою дружиною».
Одружилися. Живемо не гірше й не ліпше від інших. Статку великого не маємо, але й не бідуємо. Маємо сина й дочку та четверо внуків. Надіємося діждатися й правнуків. Іноді буває посваримося (таке в кожній сім’ї трапляється), але посуд не б’ємо і руки не розпускаємо. Ніколи й нікуди не посилаємо.
Якось дружина мене ніжно обняла, поцілувала, погладила мою красиву лисину і сказала:
– Розумна в тебе голова, тільки нерозумному дісталася. – Я зрозумів, що такої дружини, як у мене, ні в кого не було і не буде. Вона – моя пташка! Зустрічалися – воркувала, одружилися – скрекотала, на старість – каркає. Але я її із задоволенням слухаю у слухатиму хоч би ще 25 років!
Незабаром святкуватимемо золоте весілля. З цієї нагоди хочу з нею обвінчатися у церкві. Обвінчані не розлучаються ні на Цьому, ні на тому світі, тож я хочу, щоб вона й там мені набридала… Вона в мене праведна, безгрішна, попаде до раю, тож і мене, грішника, туди заодно з нею направлять, прости мені Господи.
Микола СТЕПАНОВИЧ.
