«Будуть дрони – буде Паска» — слова ці сказані торік семирічним на той час хлопчиком Матвієм, коли напередодні Великодня він допомагав своєму татові Володимиру завантажувати у машину сотню дронів для передачі нашим захисникам на фронт. А придбані ті дрони були за кошти, зібрані ними під час одного з прямих ефірів на своєму Ютуб-каналі, які сім’я щовівторка проводила на підтримку нашого війська. Матвій — волонтер, блогер уже зі стажем. Хто ж із українців не чув, не бачив оте відео з його знаменитою фразою «скоро вже буде Паска»! Воно стало хітом і завірусилося в соцмережах, відразу набравши тоді, у 2023 році, понад 30 мільйонів переглядів. А ще надихнуло українських виконавців створювати композиції. Та найголовніше — свою всеукраїнську популярність Матвій має можливість конвертувати в донати.
Родина БРУСІВ — фермери, живуть і працюють на Черкащині, у селі Коврай Золотоніського району. Ось вона, частинка нашої України — роботящої, щирої, винахідливої. Тримають господарство, вирощують городину, фрукти, ягоди. А яку смачну домашню ковбасу виготовляють, сир варять — по всій країні про те вже знають. Бо замовлень їм не бракує, особливо ж напередодні свят. Активність у соцмережах, зокрема й на Ютуб-каналі, дає можливість проводити великі збори на підтримку ЗСУ.
Отож і насправді, як казав Матвій: будуть дрони — буде Паска. Завдяки нашим воїнам на фронті, завдяки таким людям, як і ця родина, і тим, хто активно підтримує збори на Сили оборони, матимемо й цьогоріч Паску. Ще не з Перемогою, ще не в мирі, але, віримо, до того йдемо і неодмінно прийдемо.
ПРО ДОПОМОГУ ФРОНТУ
Людмила: Дронів уже близько двох тисяч передали ми на фронт, авто — за 20. Дронів, бувало, по 100 штук за один раз відправляли. То в нас тоді був такий мегазбір. Зараз самі кошти не збираємо, а виключно на ті рахунки, банки, які, наприклад, хлопці відкривають на потребу своїх бойових підрозділів. Бо дуже проблемно з документами, звітами. Тому от коли безпосередньо вони відкривають збори, ті, кого вже знаємо, хто до нас звертався, їх і підтримуємо. Інакше, коли не знаєш людину, може бути й проблемно. Людям хочеться вірити, але різне буває. Зверталися, бувало, й ті, хто в тилу, на третій лінії перебувають — хіба ж у них така гостра потреба в авто, як, наприклад, у тих, хто безпосередньо їздить на нуль, підвозить туди БК, або ще щось, де без машини ніяк. Тому, звісно, в пріоритет ставимо тих, кого знаємо, яким дійсно потрібно. Ось збирали, наприклад, на «Спецпідрозділ Тимура» — це підрозділ спецпризначення ГУР.
Володимир: У мене багато знайомих серед військових, служать у різних бригадах, і ми їм допомагаємо. За весь час, коли збирали на FPV-дрони кожного тижня, дуже так конкретно цим займалися, то передавали їх абсолютно всім бригадам, які надсилали нам заявки. Тому що кошти ми всі ці збирали під час стрімів, а нас, вважайте, вся країна дивиться, то й, відповідно, збирали з усієї України. Тому не могли якимсь особливим, так би мовити, бригадам передавати ці дрони. Так було б нечесно, на мою думку. Чесно, якщо люди долучаються з усієї України, то і різні підрозділи мають можливість отримати допомогу. Тому в порядку черги й передавали. А черга завжди була дуже велика, і зараз вона також не маленька.
Знаєте, мені от що незрозуміло. У нас уже п’ятий рік триває повномасштабна війна з росією. То як же так, що за цей час країна не спромоглася достатньо виготовити тих дронів, аби забезпечити ними військових? Допомога, яку несуть дрони нашому війську, колосальна. А коштує та «іграшка» всього-на-всього у межах 10–15 тисяч гривень. Ми, наприклад, купували по найнижчій ціні — 10900, і зараз вона така сама.
Ну, перші два роки ще можна було робити скидку на те, що не встигають, ну, державі треба допомогти, всі бігали, допомагали, як могли, і досить непогано. Звичайно, багато чого і багато хто робить. Та, я так думаю, на кожного кацапа повинно бути на п’ятому році війни по 5 FPV-дронів. Це ж не важко зробити. Тоді й війна, можливо, швидше закінчилася б.
Людмила: Коли під час стріму розігруємо щось масштабне, так би мовити, щось таке цікаве, значуще — чи то машина, чи то газонокосарка, то наші підписники дуже активні. Олексій Васильченко, директор агрофірми, часто долучався. У нього багато знайомих серед аграріїв, багато де буває. То підключав і своїх знайомих. І не раз давав нам на розіграш косарки. Таким чином теж збирали дуже великі суми.
Якщо, скажімо, під час одного стріму збирали 500 тисяч, то Васильченко додавав ще своїх 500 тисяч. Оце було наймасштабніше.
Володимир: Бувало, що ми і по 600, 700, і по 800 тисяч за вечір назбирували. І це було еквівалентно 40–50 FPV-дронам. Ось які збори робили за один раз!
ПРО МАТВІЯ
Людмила: Зараз він уже трішки змінився, підріс, вісім років має. Школа, уроки. Раніше його частіше на стрімах було видно. Розповідав вірші, таким чином піднімав на каналі активність підписників також, люди донатили більше, поки він там щось розказував. Тепер на стріми рідше ходить, більше за уроками часу проводить. Хоча буває на прямих ефірах, наприклад, у ТікТоці, з татом, може теж щось там розповідати, десь людей залучати, також стріми проводити. Люди раді його бачити, впізнають.
Усе, що Матвій каже, — то від себе. Немає якоїсь надиктованості, ніхто йому не підказує, що скажи ось такий, такий текст. Чисто від себе. Імпровізує. Ну, от такий він у нас. Як на мене, доволі харизматичний. Простими словами, своїми щось від себе коли говорить, то людям те цікаве.
Отоді, коли говорив у тому відео: «Скоро вже буде Паска, так що замовляйте м’ясо та ковбасу, та сардельки, та курочки… Усе те, що є домашнє, заказуйте», — то все було спонтанно. Ми садили город, а він там щось собі бавився. Чоловік і каже: йди онде краще щось скажи на камеру (вона якраз включена була). От і сказав.
А зараз він уже щось собі придумує, можливо, для себе, і так, буває, вже думає, сказати чи ні. Тобто більш свідомо це робить.
ПРО ПОПУЛЯРНІСТЬ
Людмила: Загалом після того відео у Матвія почалося дуже насичене життя. Було багато інтерв’ю — з багатьох газет телефонували, інтернет-видань, приїздили з телебачення. Спочатку йому це подобалося. Ну, треба щось розказати, показати своє господарство. Розказав. Але коли це все почалося так масово, коли приїхали одні, другі, треті… Така увага вже почала напружувати дитину. Один телеканал захотів і на Паску до нас приїхати, подивитися, як наша родина святкує. Ми відмовлялися, тому що Великдень — це сімейне свято. Ми поїхали собі до храму, посвятили великодній кошик і хочемо просто вдома посидіти за святковим столом своєю родиною.
А потім уже пішла і реклама. Ну, Матвій трішки підріс, розумів, що це якби його перша робота така, що за те можуть заплатити кошти. Як казав, коли йому вручили телефон на відкритті магазину ґаджетів у Черкасах, де брав активну участь як молода зірка, так би мовити: «Цей телефон я заробив трудом і потом».
ПРО ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Людмила: Раніше у нас було багато худоби. Зараз здебільшого купуємо в людей, якщо треба, то якийсь час перетримуємо в себе. А потім переробляємо. Або ж якщо не вистачає нам, докупляємо ще в таких самих господарів, як ми, в тих, що займаються суто м’ясом, забоєм.
Знаєте, люди здебільшого хочуть тільки домашнього. А домашнє — це значить, що ти тримаєш худобу, сам годуєш її, сам переробляєш. Але ж на все часу не вистачає. Та хочемо розвиватися, запустити вже безпосередньо виготовлення своєї продукції, під власним брендом. Аби цей бренд, можливо, був і на полицях магазинів. А поки що ми тут, удома працюємо.
Колектив невеликий (ми з чоловіком, батьки Володимира і ще троє найманих працівників), а обсяги роботи чималі. Просто не хочеться брати людину, яку ти не знаєш. У нас робота з м’ясом, ковбасами, хочеться, аби охайна була, відповідальна. Через те зараз працівника знайти важко, наприклад, в селі нашому. Багато людей знають, що це важка робота, то й не хочуть іти. Заробітна плата була б непогана, тому що ми знаємо ціну цієї роботи, знаємо, як воно важко працювати, але мало хто хоче. Бо важко працювати не всі хочуть. Заробляти гроші люди хочуть, але ж якби не таким тяжким трудом.
У нас кожен відповідає за своє. Тобто, наприклад, батьки готують тушонку і паштет. Якщо землю обробити, посадити, посіяти город — це батько і Вова. Ми з матір’ю на городах, інколи мати частіше. Я ж, наприклад, на кухні. Тобто на мені їжа, прибирання, на мені замовлення та вся торгівля. Так що розподілено, кожен відповідає за свій відрізок роботи. На Володимирові — ще й відео, контент для каналів. Ну і, звичайно ж, приготування ковбас.
Володимир: У мене секретів немає. Хочу людей навчити, ділюся своїми знаннями. Раніше в Ютубі все показував — від а до я. Але мало хто дивився, все одно зверталися із запитаннями, чи не маю якихось курсів. Ну, подумав, якщо не хочете безкоштовно навчитися, то зроблю курси. Ціна була невелика, є набагато дорожчі. Але показую, розказую абсолютно все, і потім, коли в когось щось не виходить, підказую. Багато хто пише, що я допоміг їм стати такими ж підприємцями, люди виготовляють і продають свою продукцію, мають дохід.
Людмила: Володя розповідає, що можна заробити гроші і показує як. Тобто треба не лінуватися. Багато хто пише, де ви, мовляв, такі гроші заробляєте. Ви теж можете це все заробити. Просто треба наполегливість до цього мати: от я хочу — і роблю. Наприклад, не просто виростити ту свиню, а потім продати перекупникам. Її ж можна переробити, продати ковбасу і заробити набагато більше. Ну, так, доведеться наробитися, не сперечаюся. Але ж і дохід більший матимете.
Володимир: Навчаючи інших, не роблю собі конкурентів. Абсолютно. Мені вистачає своїх клієнтів. Більше продукції поки що все одно дати не можемо. Бо працюємо своїм маленьким колективом. Скільки можемо — нам вистачає. У нас невеличке крафтове виробництво.
ПРО МРІЮ
В одному з інтерв’ю Матвій сказав, що мріє стати будівельником — аби відбудувати всю Україну, а якщо відіб’ємо у росіян свій Крим, то і його теж відремонтує, як і всю територію України, що побита.
Нехай здійсняться Матвієві мрії!
Наші мрії.
Повну версію порадницької гостини
З РОДИНОЮ БРУСІВ
можна прочитати в номері газети «Порадниця»
від 9 квітня 2026 року.
Автор та керівник проєкту ТЕТЯНА ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця»,
заслужений журналіст України.
