…Гостроносе суденце з легким приємним шурхотом буквально пролетіло по водному полю жовтого латаття. З прибережних кущів верболозу злетіла чапля, бовтаючи довгими ногами, й одразу примостилася на верхівці старого осокора. Зрозуміла, що люди, які дивно розмахують руками, у довгому човні, схожому на колоду, нічим їй не загрожують, і можна спокійно спостерігати за їхнім вторгненням у дику природу.
А каное, у якому розмістилися три мандрівники, тим часом продовжувало свій біг плавневими протоками. Попереду, на виході з Річища, забілів чистий пляжний п’ятачок. Туди й вирушило суденце. З Дніпра подув свіжий вітерець. Стомлені мандрівники робили останні гребки, передчуваючи поживну веселу трапезу біля багаття і відпочинок під прохолодними дніпровськими зорями. Сонце помітно втрачало свою яру силу, на чистому небокраї примарно забіліла обгризена половинка місячного диска. Це був закономірний підсумок спекотного липневого дня, своєрідне завершення кола світла. Остання точка хортицької кругосвітки.
Життя всього сущого на планеті складається з ритмів, циклів, колоподібних станів. «Йде вітер до півдня і переходить до півночі, кружляє, кружляє на ходу своєму, і повертається вітер на круги свої» — так у природі, так і в житті людини. Ми, щоправда, трохи змінили напрямок. Однак це неважливо. Зрештою повернулися на круги свої. Ми — це три запорізькі мандрівники: автор цих рядків, біолог і затятий колекціонер усіляких заморських диковин Валерій Кеменов і кінорежисер Василь Носенко. Вирішивши обігнути острів Хортиця, ми вирушили на північ угору за течією, а потім уже в південному напрямку спустилися до охвістя острова, до вихідної точки. На круги свої.
Цю маленьку експедицію ми назвали «Хортицькою кругосвіткою». Люди здавна прагнули різними способами обігнути Землю. Найчастіше для цього використовували водний шлях. Першим в історії людства здійснив навколосвітнє плавання раб і перекладач Фернана Магеллана Енріке де Малакка, який 1521 р. повністю обігнув земну кулю. Після цього десятки сміливих і відчайдушних авантюристів пішки, на велосипедах і конях, мотоциклах і автомобілях, повітряних кулях і літаках, яхтах і каяках прагнули «оперезати» планету. Серед найвідоміших є й українці — наш земляк Федір Конюхов і харків’янин Володимир Лисенко. Далеко не кожному дано здійснити справжню кругосвітку, але цілком під силу сучасним романтикам і авантюристам (дуже сподіваюся, що вони ще залишилися) будь-яку прогулянку, екскурсію, не кажучи вже про туристичний похід, перетворити на цікаву подорож, навіть наукову експедицію. Скажімо, пройтися по місцевому «екватору» — від східної до крайньої західної точки регіону, або проїхати «по меридіану» — від крайньої північної до крайньої південної точки. Можна навіть здійснити «кругосвітку» — пішохідний або водний маршрут, поїздку (найкраще на велосипеді) вздовж межі області, району. Або будь-якого цікавого урочища. Скажімо, острова. Запоріжцям із цим надзвичайно пощастило. Острів Хортиця є саме тим об’єктом, який можна обійти-об’їхати по периметру. Як пішки, так і на велосипеді. Або на човні. Я й мої друзі обрали каное.
Стартували о 9 ранку від причалу «Каяк-каное центру» (територія готельного комплексу «Порто Ріва») на тримісному каное, люб’язно наданому нам директором центру Дмитром Довжиком.
Каное (від іспанського слова «сапоа» — човен, запозиченого з мови карибських індіанців) після плота, мабуть, найдавніший водний транспортний засіб. Колись його видовбували з цільної колоди або, використовуючи каркас із гілок, обшивали корою (найчастіше березовою) чи шкірою. Сучасні туристичні та спортивні каное роблять з фанери, алюмінію, пластику. Легкі та міцні суденця, веслування у яких здійснюється однолопатевим веслом, завоювали популярність у всьому світі. Віднедавна каное та каяки (традиційні човни народів Арктики, те саме, що й байдарка) масово з’явилися й у нас у Запоріжжі. За допомогою цих 3-місних човнів можна здійснювати як тривалі походи, так і прогулянки.
Порозважавшись грою з луною під склепінням Преображенського мосту й помилувавшись майбутньою монументальністю нового мостового переходу (водночас пожалкувавши про відсутність уваги до нього влади), ми, без особливих зусиль долаючи зустрічну течію, піднялися вгору до Трьох Стовпів. Так у нас називають три скелясті острівці, що піднімаються перед машинним залом Дніпрогесу. До речі, до 1932 р. цей цікавий архіпелаг був з’єднаний з Хортицею піщаною косою. Острови (здебільшого великий Дубовий) сьогодні — вотчина пернатих. Тут справжні пташині базари. З нашою появою баклани, сріблясті чайки, річкові крячки, кулики з клекотом, несамовитими криками розлітаються у різні боки. По камінню незграбно стрибають пташенята, деякі скочуються у воду й у пошуках притулку метушаться між камінням. Тут серед скель і птахів контраст між дикою природою і тим, що створила людина, виразний і разючий. Живі тріпотливі пернаті грудочки на тлі наших індустріальних монстрів виглядають безпомічними і беззахисними. Як і саме життя на планеті. Між іншим, подорож на легкому безшумному каное дає змогу близько підійти до наших братів менших, поспостерігати за їхнім способом життя, звичками.
Відмітившись біля Козацької миски (кажуть, що козаки годували тут один одного, користуючись довгими ложками, замість них ми жартома і заради експерименту спробували використати весла, ввійшли у Старе Дніпро та вздовж древніх хортицьких скель попливли вниз. Валера Кеменов, згадавши молодість, спробував навіть залізти у Змієву печеру. На жаль, молодість лишилася лише у спогадах. Сила і спритність уже не ті. Зате зі скель у районі Козацької переправи слідом за місцевими пацанами попірнали досхочу. Відпочили на пляжах острова Байди, оглянули вали стародавніх укріплень і знову жваво запрацювали веслами. За кілька годин через протоку Піщану ввійшли в озеро Осокорове. На виході з нього й розташувалися на нічліг…
У давнину говорили: «Зазирни у краплю води — і ти побачиш весь світ». Хортицька кругосвітка — це можливість світ і уявити, і побачити на власні очі. В острівній ландшафтній мозаїці представлені майже всі природні комплекси планети. Буквально за лічені години під час плавання (це сотня–друга гребків, сам рахував) тут можна побачити і скелясті гори, і ковилові степи, і піщані пустища, і соснові бори, і плавневі розливи. Впевнений, що найбільш значні та дивовижні відкриття починаються відразу ж за порогом — з перших кроків по рідній землі. Або з перших гребків по її водах.
Володимир СУПРУНЕНКО.
