Це свято, що зародилось ще у дохристиянські часи, в українців — найулюбленіше, бо символізує відродження не лише природи, а й душі, коли все навкруги буяє зеленню, змінюється, росте, колоситься, обіцяє нове життя, нові звершення, нові сподівання.
І образ Трійці, що втілювався у трисвічнику, трьох голубах, котрі створили світ, гаївках-веснянках про дзвіницю із трьома дзвонами, троїстому знаку вогню на писанках, українці шанували здавна. За старими звичаями на межі весни і літа святкували розквіт природи і зелень, передусім любисток, м’яту і татарське зілля, несли святити до церкви. Адже з прийняттям християнства стародавнє дохристиянське свято набуло нового значення — зелений колір став символом невмирущості життя — як щовесни оновлюється природа, так і душа християнина щоразу оновлюється Святим Духом.
До святково прибраної хати вносили клечання — гілки липи, клена, в’яза. На столах ставили букети пишних півоній, жасмину і фіалок. Зеленню прикрашали також ікони. Підлогу застеляли травою. Таким чином раз на рік українська світлиця перетворювалася на гай, бо клечання, тобто заквітчування оселі зеленню, у традиційному світогляді наших пращурів було символом життя і безперервного зв’язку з предками.
На 50-й день після Пасхи, тобто Воскресіння Христового, святкуємо одне з дванадесятих свят — Зіслання святого Духа на апостолів, або ж П’ятидесятницю. Це найвизначніше після Великодня свято, яке завжди припадає на неділю.
Леся ДЕМЧУК.
