Рядки її – неповторність, яка зворушує серце людське, надихаючи нашу душу і совість. Іще підлітком донька вчителів зі Ржищева на Київщині писала вірші й цікавилася філософією. Закінчивши Московський літературний інститут, вона пише листи на підтримку заарештованих системою «шістдесятників», за що потрапляє до «чорного списку» інтелігенції й 15 років працює «в стіл».
Вона завжди пише про те, що хоче, і то про найважливіше: від дивовижних віршів про кохання, «Марусі Чурай» і «Берестечка» до розібраних на цитати прозових «Записок українського самашедшого», продовження яких ми чекаємо.
Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Ліна Костенко – з числа моральних авторитетів нації, які приймають далеко не кожну нагороду і не з кожних рук. Вона – серед тих, хто підтримує Олега Сенцова; її рядки цитують воїни на передовій. А високо в небі над нами – одна з малих планет Сонячної системи №290127, названа її іменем. 19 березня – день, коли маємо привід іще раз сказати їй: любимо, шануємо, дякуємо!
Про дитинство й минуле
«Душа летить в дитинство, як у вирій,
Бо їй на світі тепло тільки там».
«Багато хто знає, що таке Труханів острів до війни? А я там виросла. Я ще пам’ятаю будинки із ватерлінією найвищої повені 1931 року, пам’ятаю мою школу. Про такі речі треба розповідати, вони мають цінність».
«Старі записнички
не можна викидати.
Там неповторні записи і дати.
Там небуденні навіть наші будні.
Там дивляться нам вслід
забуті незабутні».
Про Сили Небесні
«Не з нашим розумом осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт».
«…А якийсь вищий охоронець, він вочевидь є. І не тільки в Чорнобилі, він є скрізь, завжди. Є у всіх, хто робить добру справу».
Про кохання й любов
«Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас.
Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає».
«Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі».
«Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість».
Про час
«Важкий час – це завжди мій час».
«Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
а післязавтра – казкою казок».
«…А ми живі, нам треба поспішати».
Про поїздки до Чорнобиля
«Наша експедиція – це кілометраж відео, кілометраж аудіозаписів. І якби у нас не було зібрано стільки матеріалу, то культура, народна спадщина Полісся так би й загинула… Працюю зазвичай з двома диктофонами: на один записую свої думки, на другий – що розказують мені люди».
«В Зоні треба виміряти кожен квадратний сантиметр – це якщо любити свою землю. А вони по циркулю зробили Зону – там є зовсім чисті села, де можна було б жити. Тобто знову нехлюйство. Ми в нашій експедиції знаємо, коли радіація. Я, наприклад, починаю кашляти».
«…Вікна побиті в тій хаті, вся підлога в снігу, а ти сніг продираєш і дивишся – а там під кригою розкидані фотографії людей, які жили в тій хаті. І ти відновлюєш образ свого народу, видобуваєш його з-під снігу».
Про піратів і сокиру
«…Колись давні пірати, щоб збити корабель з курсу, підкладали під компас сокиру. І коли корабель починало водити і він збивався з курсу, піратам було легко захопити корабель… Мені здається, нас хочуть збити з курсу.
…Причому оця сокира піратська під наш компас підкладається дуже хитро; вона іноді так підкладається, що люди навіть не розуміють».
Про біду і незалежність
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди.
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».
«Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те».
Про маятник історії
«…Тоді Андрій Шевченко в мене запитав, чим закінчиться Майдан. І я сказала, що це закон маятника – хитнулося в один бік, хитнеться і в інший. Мені дуже шкода, що я мала рацію».
Про мислення, дух і молодь
«…Я не хочу писати таких віршів, я сказала це нещодавно чоловікові: я хочу писати лірику, ніжні жіночі вірші, і взагалі, я не хочу думати про політику, я хочу займатися жіночими справами, а про політику хай мужчини думають, – оно, кажу, скільки штанів ходить по Києву… А він мені так резонно каже: «Але штани – це ж не мислительний орган».
«Мені пишуть, що в мене шістдесятницьке мислення. Але це не мислення певного періоду. Це високовольтна лінія духу, яку ми тягли крізь віки…
Коли кажуть, що молодь не любить Україну — то це брехня. Саме молоді ми повинні передати цю високовольтну лінію духу. Ми повинні розчистити дорогу та зробити все, що від нас залежить».
«…І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими».
Про державницьку ідеологію
«Кожна держава створює свою ідеологію. Кант сказав колись, що жодна держава не робить зусиль для морального виховання своїх підданців. А це правда; що робиться для морального виховання? Хіба не можна з телевізора густим потоком пояснювать оці гуманні, гуманітарні ідеї?.. А чому б нам, українцям, народу дуже шляхетному в своїй основі, дуже мученицькому, подвижницькому, який проніс через віки таку трагедію і вижив, чому б нам зараз не зайнятися оцим гуманним і моральним вихованням, але при тому й бути жорсткими?»
«Не для революції, а для української держави – преса, кіно і телебачення».
Про Україну й українців
«Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є».
«Ми – буфер між Європою і тим, що навпаки».
«Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
