Серед численних жіночих народно-побутових свят, мабуть, найзнаменнішим є день Святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня.
Дослідники дохристиянської і ранньохристиянської культури, вірувань східних слов’ян вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, яке церква згодом пов’язала зі Святою Катериною (в перекладі з грецької – «чиста душа»). Її життя припадало на кінець III-початок IV ст., період жорстоких гонінь на християн імператора Максиміана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса, страчена за віру у Христа, якої не зреклася навіть під тортурами. В Україні ставлення до цієї святої, як й інших великомучениць, шанобливе. Отож не випадково свято Катерини називають святом дівочої долі.
Наші пращури вірили, що Бог при народженні людини неодмінно посилає їй долю – добру чи лиху. Найчастіше дівчата зверталися до своєї долі, щоб обдарувала їх щасливим подружнім життям. Тож і ворожили, закликаючи долю. Дехто і тепер вдається до таких магічних дійств, але задля жарту, розваг. Наприклад, до сходу сонця слід піти в сад і зрізати гілочку вишні (краще молоду), відразу поставити у воду в тепле місце й чекати свята Меланки (13 січня). Якщо гілочка до того часу засохне – поганий знак, не буде цього року весілля. А зацвіте – дівоча доля усміхнеться.
Зранку на Катерини незаміжні дівчата приносили до когось у хату овочі, крупу, готували з них борщ і кашу. Ввечері влаштовували вечорниці. На них могли приходити без запрошення і парубки. Танцювати цього вечора не годилося, бо триває Різдвяний піст. Також не обходилося і без гадань.
Інколи напередодні Катерини дівчата клали під подушку листочки дерев із написаними на них іменами хлопців. Серед них мав обов’язково бути яблуневий листочок. Лягаючи спати, дівчина читала молитву долі, аби та змилосердилася над нею. Вдосвіта просила наймолодшого в родині хлопця (добре, коли це був маленький братик) дістати навмання один із листочків: з чиїм іменем витягне – за того парубка й піде заміж, а як випаде листочок з яблуні, то доведеться ще рік дівувати.
Тарас ЛЕХМАН.
