Здавалося б, важко знайти рослину, більш невибагливу, аніж хоста. Цінують її за розкішне лапате листя, а ще за здатність рости в тіні. Втім, залежно від виду хости мають різні потреби у світлі.
Так, якщо звичайні зеленолисті різновиди чудово почуваються в затінку, то строкатолисті потребують більш освітлених ділянок. Свого часу я висадила хости між диким виноградом, однак рослини взагалі відмовились там рости, бо світла було аж надто мало. А інші, висаджені на відкритому сонці, вже у липні повністю згоряли. Тож висаджуючи хосту, поспостерігайте за нею певний час. Вигляд рослини підкаже, чи подобається їй тут, чи доведеться шукати іншу ділянку.
Коли минає загроза приморозків, настає пора для посадки хост. Використовують рослини з 2–3 ростовими бруньками та розвинутою кореневою системою. Дуже гарний вигляд мають композиції з хост. Відстань між рослинами залишають 30–100 см і більше, залежно від сорту. Адже є крихітні хости-мишки, а є справжні гіганти, як-от Ніжний велетень.
Посадкову яму готують завглибшки не більше 30 см. Ростові бруньки після посадки мають розміщуватись на поверхні ґрунту. Землю навколо куща мульчують. Хороша мульча — хвойний опад, він убереже рослину від слимаків.
До складу ґрунту хоста не надто вибаглива. Найкращими для неї є ділянки з поживним, добре зволоженим, дренованим суглинком. Перший час ростиме повільно, а ось на третій-четвертий рік набуде максимальної декоративності. Оскільки поверхня листя хости чимала, воно швидко випаровує вологу. А отже, рослина потребує частих поливів. Поливають під корінь, аби краплі води не спричиняли на поверхні листя опіки.
Якщо рослина приживеться і «схвалить» нове місце — подальших проблем у догляді за нею майже не буде. На одному місці живе дуже довго.
Аліна ЗАЯНЧКОВСЬКА, дизайнерка.
