У давнину українську дівчину годі було уявити без намиста, так само, як і без вінка з квітів, барвистих стрічок на ньому, вишитого одягу. Носили ці нагрудні прикраси й старші жінки, щоправда, трохи стриманіші. Не вийшли вони з моди й тепер. Більше того – залишаються національною атрибутикою.
Намисто було доволі різним як за матеріалами, кольором, формою (геометричними фігурами, особливо кульками), так і за способом носіння. Найбільше цінувалося з дорогих природних матеріалів – коралів (навіть уживали слово «коралі» замість «намисто»), бурштину, перлів, гранатів, смальти. Маленькі дівчатка носили іграшкове намисто із сушених ягід калини, горобини. Адже також прагнули стати красунями! Певен, і теперішні панянки робили це у дитинстві, бруднили сорочку, коли нанизували на нитку свіжі ягоди калини.
Коралове намисто набуло в Україні найбільшого розповсюдження і в усіх етнографічних регіонах. Кількість разків (камінців, кульок) такого намиста свідчила про фінансовий достаток. Коралам і бурштину народ приписував особливі лікувальні властивості. Адже відомо, що бурштин доречно носити тим, у кого є проблеми зі щитоподібною залозою.
У траур або піст замість червоного намиста одягали скляне – молочне або прозоре. У храмі прикривали його хусткою, не хизувалися. Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то з незначною кількістю разків і винятково темного кольору.
На Гуцульщині ще були поширені ґердани – шийні бісерні прикраси у вигляді вузької стрічки.
Дукати (монети) займали особливе місце серед традиційних жіночих прикрас. Це давній звичай. 3-5-7 і більше монет (у кого який статок), але обов’язково непарне число, з’єднували між собою у вигляді намиста, бувало, що й чіпляли їх до коралів.
У давнину побутувала прикмета: якщо парубок подарував дівчині намисто, це означало зізнання у коханні.
Тарас ЛЕХМАН.
