Ми боремося з російськими загарбниками не лише на полі бою. Не тільки на партизанському, волонтерському, а й відкривши потужний культурний фронт. Ми співаємо, граємо, танцюємо, малюємо на різних майданчиках – України та світу. Нас слухають, дивляться, нами захоплюються за кордоном. Та як це впливає на ставлення іноземців і до українців, і до того, що коїть нині в нашій країні ворог? Ось і про це, зокрема, говорили ми з відомою українською танцівницею, хореографинею Оленою ШОПТЕНКО, котра після повномасштабного вторгнення рашистів в Україну змушена була, як і десятки тисяч наших громадян, виїхати з дитиною за кордон.
– Олено, ми спілкувалися з вами в далекому, ще абсолютно мирному житті. Наскільки відрізняється Олена Шоптенко сьогодні від тієї, якою була до 24 лютого?
– Напевне, як і чи не в усіх українців, додалося дуже багато гордості. Зрозуміло, що це велика трагедія для нашого народу. І ніхто з нас цього не хотів, і, безумовно, ми чекаємо, щоб наша Україна була вільною, аби всі могли повернутися додому та її відбудовувати. Але, говорячи сьогодні про зміни в собі, я, найперше, кажу про стан неймовірної гордості. За наших людей. За себе. За українську націю. Прийшло усвідомлення, що комплекс меншовартості, який, на жаль, в українців завжди був, просто зник. Ми ж бачимо, як українці борються, відстоюють свою свободу – на всіх фронтах, і на культурному, як і я, наприклад, у тому числі. Мене переповнює гордість і від того, як допомагаємо один одному, наскільки єдині, наскільки унікальні ми і вся наша країна. Цю гордість будемо нести через усе своє подальше життя. Робитиму все, аби прищеплювати її і своїй, поки що маленькій дитині.
– Так, гордість, як і любов до України, – це ті почуття, яких незліченно додалося українцям за останні місяці. А ще війна породила потужну ненависть до ворога. Як ви нею «керуєте»?
– У мене це спрацьовує так: чим більше ненависті відчуваю до загарбників, чим більше деструктивних емоцій переживаю, тим більше намагаюся допомагати своїм, компенсувати добрими, справді важливими справами для нації. Адже розумію, що не можна дозволити собі просто потонути в цій ненависті. Такий стан, найперше, дуже впливає на дитину, бо ж від матері спочатку все бере. Тому й виробилася вже така система: допомагати якомога більше людям. Створюючи ті ж танцювальні флешмоби, різні проєкти тут, у Відні. Це, знаєте, дуже важливі, такі ресурсні речі для українців, із елементами терапії. Вони дають їм можливість також показувати свою позицію в різноманітний спосіб і бути причетними до великих, хороших справ.
(Повну версію порадницької гостини з Оленою ШОПТЕНКО можна прочитати у №42 газети “Порадниця” від 20 жовтня 2022 року.)
Порадницьку гостину провела Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
